Сторінка
5
рою коричневою поливою. На середині — низеньке широке горло із заглибленим частим відведенням, зубцями біля основи і на вінцях та профільованою покришкою. Від плечиків виростає вгору конічний носик із пластичним оздобленням біля основи й профільованим розширеним завершенням. Гладенька ручка зв’язує шийку з широким тулубом. Пластичне декорування контрастує з великими гладенькими поверхнями. Частково й у цьому виробі відчувається вплив художнього металу, а важкувата приземкувата форма свідчить про прихильність до бароко.Велике поширення в цьому періоді дістали куманці та баклаги, які були належністю кожної корчми. На одній із баклаг ритуванням по сіро-зеленому ангобові, покладеному на червоноглиняний черепок, виконано портрет власника корчми . Контрастне сполучення сіро-зеленого з червоним посилює виразність графічного зображення. Майстерно виконаний малюнок добре передає індивідуальні риси зображеного. Таким же способом виконано орнаментальне обрамлення. Мабуть, «фірменні» посудини для напоїв на одній ніжці з портретами не були одиничними. Куманці-баклаги на одній ніжці часто робилися з фігурним носиком і декорувалися підполивним розписом.Посуд для пиття з кераміки виготовлявся в цьому періоді в меншій кількості через те, що його багато виробляли з інших матеріалів (дерева, скла, металу). Численні його форми перейшли з попереднього періоду, зокрема циліндр із прямими або вігнутими до середини стінками та ручками. Новим видом питного посуду, що з’явився у XVIII ст., є оригінальний двоярусовий сіроглиняний кухоль. Кожен ярус виділений не тільки пластично, а й заглибленим відведенням. Обидва яруси органічно поєднує ручка.Макітра в цьому періоді набуває подвійного призначення: кухонної й столової посудини. В першому випадку в ній «ставили» тісто. Від звичайної ринки вона відрізнялася більшими розмірами. Як столова посудина, що найчастіше служила для вареників, макітра багато оздоблювалася розписом, запозиченим з кращих зразків литих металевих казанів. На цьому зразку поліхромний підполивний розпис ангобами вдало поєднаний з формою, надає масивній посудині легкості та естетичної принадності.У XVIII ст. особливо багато виготовлялося мисок і полумисків, на яких великого розвитку набуває поліхромний підполивний розпис ангобами, як найновітніший спосіб декорування. Старі способи («описка», «тіньові» поливи в поєднанні з пластичним декоруванням) ще продовжують існувати на периферії та у відсталих колах, але й у них настають відповідні зміни. Так, удосконалюються художні засоби сіро- й чорнолощеного декорування, «описка» виконується кількома кольорами, пластичні оздоби під тіньові поливи втрачають геометричний характер і замінюються розкішними рослинними мотивами. Удосконаленню підполивних розписів сприяло також поширення розписів на гутному склі легкотонкими емалевими фарбами. Виділяється окрема група досвідчених майстрів цієї галузі, які довели майстерність розписів кераміки й скла до високої міри довершеності. В другій половині XVII та на початку XVIII ст. в розписах мисок і полумисків поряд із рослинним залишається геометричний елемент . Водночас зберігаються деякі архаїчні типи композиції. Протягом першої половини та середини XVIII ст. нові тенденції в розпису стають панівними, рослинний орнамент здобуває перевагу , а під кінець XVIII століття розписи в багатьох випадках досягають неперевершеної майстерності. Центральну частину миски займає зображення пана, чи його управителя, з батогом. Він одягнутий у багате тогочасне вбрання. По обидва боки від фігури — пишні рослинні мотиви. По бортику — переривчастий дрібний зигзагоподібний орнамент. На стінках — «гребінці», першоджерелом яких є дуже давній геометричний мотив смужчастих трикутників. Розпис виконано вправною рукою. Ця миска є шедевром майстерності сюжетного підполивного розпису ангобами як із художнього, так і з технічного боку. Поява такого сюжету збігається з часом масового покріпачення українського козацтва та селянства. Це, без сумніву, сатиричний образ.Крім уже наведених, поширення набувають фляндровані розписи.Українська побутова кераміка тих часів охоплює величезний асортимент різноманітних виробів, які далеко не повно представлені в музейних збірках, бо не дійшли до нас. Багато з них згадуються в письмових джерелах. Та й не всі відомі зразки є можливість тут розглянути. Серед них — окремі фігурки людей та іграшки. Вони мало вивчені, стратиграфія знахідок не зафіксована, незадовільна також їх збереженість. Із числа іграшок можна назвати свистуна у вигляді коника. Його узагальнена форма мало чим відрізняється від раніших і пізніших знахідок. Тоді ж сформувалися численні міські та периферійні центри побутової кераміки, які відіграли велику роль у майбутньому її розвитку.В даному періоді дуже поширилася архітектурно-декоративна кераміка. Це переважно кахлі та декоративні вставки. Тривалий час кахлі виготовлялися майже виключно теракотові з рельєфним декоруванням (полив’яні були не всім доступні). Потім їх стали вкривати прозорою поливою одного кольору — зеленого або жовто-коричневого. Проте тяжіння до поліхромії ще в XVI—XVII ст. привело до використання непрозорих кольорових полив, які відомі в архітектурі Середньої Азії, а пізніше, в XVII ст., Московії, Білорусії та України. До них вдавалися булоруські та українські майстри, які працювали в Москві та Тверському Валдайському монастирі на запрошення патріарха Никона. Це була техніка поліхромії по рельєфу. Найпростішим її варіантом можна вважати рельєфні кахлі, в яких, наприклад, тло — зелене, а рельєф — білий. Складніші варіанти відрізняються ширшою палітрою полив. З технікою емалевих розписів по рельєфу українські майстри могли познайомитися в італійців, де великих успіхів досягла школа Луки делла Роббіа. Втім було б помилкою гадати, ніби поліхромія рельєфів в Україні є механічно запозиченою. Стилістично вона цілком оригінальна й національна. Щодо палітри кольорових емалей можна констатувати близькість до кераміки Середньої Азії. Але техніка поліхромії на рельєфах наближається до італійської. Її своєрідною рисою є площинність і чіткість контурів рельєфів, розрахованих на емалеву поліхромію. Яскрава життєрадісна палітра полив (зелений, бірюзовий, блакитний, синій, жовтий, білий, фіялково-коричневий) примушують згадати старице-дмитровську та емалеву поліхромію на окремих зразках дрібної металопластики. Тут не обійшлося без давньокиївської спадщини, яку слід вважати першод
Завантажити реферат