Сторінка
2
Щоб позбутися на наступний рік бур’янів, рослинних хвороб, гусені, медведки, хробаків тощо, тричі оббігали навколо клуні чи току, садка. Бігти слід було босоніж, тому це охоче, зі сміхом, робили хлопчики-підлітки, після чого вилазили грітися на піч.
На Щедрий вечір пильні господарі уважно спостерігали за вітром, хмарами, інеєм, снігом. Якщо хмари несло вітром зі сходу чи півночі, чекали врожаю на озимину, а як навпаки, то більш імовірним був урожай на ярину.
Заздалегідь виносили на подвір’я необмолочені колосся всякого збіжжя: жита й вівса, пшениці й проса, гречки і ячменю.Розкладали по різних кутках. На Василя (14 січня) виходили дивитися: на яке колосся впав іній, на ту культуру слід чекати врожаю.
Якщо на Новий рік було сніжно, сподівалися врожайного літа, а як сухо й морозно, то бояпися неврожаю. І взагалі — ясний вечір і зоряне небо напередодні Нового року передвіщали безпеку, добробут і здоров’я в наступному, а завірюха чи дощ і хмарне небо — неврожай і недолю.
Ранком скидали зі столу солому, яку клали під скатертину ще на Святвечір, змітали її докупи, брали руками, виносили і палили перед порогом хати чи хліва. Переступивши через вогонь, вірили, що рік буде щасливим. Переводили й волів через вогонь, щоб були здорові й дужі. Те, що не згоріло, разом із попелом кидали свиням, щоб добре плодилися.
На Маланки дівчата ворожили на долю, як і на Андрія. Пекли пампушки, що їх мав би їсти голодний собака. Дівчина, яка хотіла знати, чи судилося їй вийти заміж за вподобаного хлопця, брала два окрайчики хліба, пускала їх на воду і стежила, як вони кружляють. Якщо шматочки притулялись один до одного, дівчина вірила, що буде разом із коханим; а як окрайці розходились, то й шлюбу не слід було чекати.
Одна з дівчат клала на стіл три книші, під один з яких (щоб ніхто не піддивлявся!) сипала жито, під другий ховала стрічку, а під третій — вуглину з печі. Дівчата по черзі піднімали книша й дивилися, що їм випало. Якщо під книшем було жито, це пророкувало багатого жениха, якщо стрічка — швидке заміжжя. Коли ж з-під книша дівчина витягала вуглину, це віщувало щось недобре: залишиться в дівках, матиме лиху подружню долю, може навіть померти.
Виходили на подвір’я і перекидали через хату чобіт. Потім бігли дивитися: куди він указував носком, з того краю села дівчина мала чекати старостів. Часто хлопці, знаючи це ворожіння, ховалися поблизу і підбирали перекинутий чобіт. Дівчата шукали «злодія», який потім за невеликий викуп повертав заховане. Це надавало ворожінню жартівливого характеру.
Лічили кілки на тину довкола подвір’я, примовляючи: «Удівець — молодець». На якому слові закінчувався останній кілок, така була доля дівчини. Їй мав судитися або вдівець, або парубок.
Закривали очі й мацали кілки на чужому тину. Якщо кілок траплявся неотесаний, із корою, то майбутній чоловік дівчині судився багатий, а якщо облуплений, без кори, — то злидень.
На Гуцульщині дівчині зав’язували очі хусткою, і вона йшла до чужого плота, мацаючи вертикальні кілки. Дев’ятого кілка зав’язувала знятою з очей хусткою, а вранці прискіпливо придивлялася до нього. Якщо кілок був рівненький і суцільно вкритий корою, то й чоловік мав трапитись дівці стрункий і багатий. Якщо ж кілок був старий, покручений, до того ж облуплений, то й наречений міг бути такий самий — старий, горбатий, та ще й бідний.
Знаходили на дорозі лозину й «міряли» її, беручись рукою по черзі. Чия рука виявлялася останньою, та дівчина першою мала вийти заміж. Траплялося, що комусь взагалі не вистачало довжини тички, бо та була надто короткою. Це ставало приводом для глибокого суму, бо тоді надія на заміжжя цього року була марною.
Коли сідали вечеряти на Щедрий вечір, дівчина нишком відламувала від книша вершечок або про сто окраєць і затикала його собі за пояс. Лягаючи спати, клала за пазуху, вірячи, що присниться суджений.
А якщо дівчині дуже кортіло саме за певного з хлопців вийти заміж цього року, то вона пекла малесенького книшика і протягом усього Нового року носила його за пазухою, а потім з’їдала.
МАЛАНКА
«Маланка» поводилася так, як, за народною мораллю, не личило порядній дівчині: чіплялася й залицялася до хлопців, бешкетувала, трималася фамільярно зі старшими людьми та господарями хати. Вона грала роль незграби: через усе перечіпалася, скидала на долівку посуд і постіль, розливала воду, а потім бралася «підмазувати» нею долівку чи піч, робила безлад у хаті. У цих іграх і піснях виразно простежуються як аграрні, так і любовні мотиви.
Чи не найдавнішими новорічними масками в українців були Коза, Ведмідь, Кінь, Дід і Баба. Рядилися також у Цигана й Циганку, Чорта, Лікаря, Солдата й Генерала та інших. Окрім того, в кожній місцевості винаходили суто своїх персонажів, характерних для даного населеного пункту: місцевого дурника чи шинкаря, скнару чи п’яницю тощо.
КОЗА
На Козу перебирався дотепний, винахідливий хлопець, високий на зріст і жвавий. За одяг брали кожух навиворіт, голову теж обмотували якимось овечим хутром, поверх чіпляли дерев’яну чи картонну голову кози з рогами й бородою із клоччя. За нижню козину щелепу прив’язували мотузку, щоб можна було смикати, створюючи ефект «розмови». Норовлива Коза не слухалася свого пастуха Діда, прагнучи зробити якусь шкоду: перекинути сільницю чи порожні горщики, розлити воду, звалити кочерги й рогачі тощо. Обов’язковим для Кози було її символічне «вмирання» і «оживання», задля чого кликали Лікаря й інших персонажів. Кожен мав імпровізувати:
А міхоноша бери дудочку,
Дуй козі в жилу –
Будь, Козо, жива .
Щод сьому господину і коровки були
І неврочливії, і молочливії
І овес-самосій, і ячмінь-колосій,
І пшениця-сочевиця
І горох - у коморі торох
У цих ритуалах втілено стародавні уявлення про коловорот у природі: вмирання, засинання її восени та воскресіння навесні. Обрядові дії з Козою відбувалися саме на Новий рік, у період зимового сонцестояння, коли природа поверталася до нового сонця і починала оживати, і це свідчить, що такі аналогії були небезпідставними. Коза начебто будила сили природи, спрямовуючи їх на новий урожай.
Завантажити реферат