Сторінка
3
Де Коза туп-туп,
Там жита сім куп,
Де Коза рогом,
Там жито стогом,
Де Коза хвостом,Там жито кутом!
Присутність Кози на подвір’ї на Новий рік вважалася добрим знаком, тому господарі охоче приймали ватаги і щедро їх обдаровували. Прощаючись, щедрувальники співали:
Хазяїн іде,
"Пожиток несе.
Перший пожиток —
Мірочка гречки,
Мірочка гречки
Из варенички.
Другий пожиток –
Мірочка жита,
Мірочка жита,
Щоб коза сита.
Третій пожиток —
Решето вівса,
"Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівочка вся!
За ці щедрівки
Кварта горілки,
А по цій мові
Будьте здорові!
Дай Боже, гуляти,
Щоб того року діждати!
Щедрування не зводилося до маланкування чи водіння Кози. Ходили й неряджені гурти дівчат чи хлопців, а особливо дітей, які співали щедрівки на честь господаря, господині, їхніх дітей. Якщо в родині були дівчата, що вже дівували, для них окремо співали пісні з виразними шлюбними мотивами.
До Нового року протягом кількох тижнів усі ватаги збиралися на співи, щоб підготуватися до щедрування. Виготовляли чи ремонтували маски, проводили репетиції.
Щедрувальників не відпускали з порожніми руками. Молодшим давали млинці, горіхи, «горішки», цукерки, пряники, а родичі могли подарувати дітям і дрібну монетку. Старших пригощали паляницями, книшами, калачами, млинцями й варениками, салом, часом ковбасою. Нерідко платили за виставу по кілька копійок. На ці гроші хлопці купували горілку й настоянку для заключної вечірки.
Вечеряли всією родиною, включаючи дорослих синів з невістками й дітьми, які вже жили окремо. На столі було чимало скоромних страв, недарма цей вечір називали Щедрим. їли борщ із м’ясом або локшину з курятиною чи гусятиною, печеню із свинини до каші, свіжі паляниці, книші, пампушки і млинці (гречані, пшеничні, пшоняні) до гарячих шкварок, вареники з потрухами або з сиром, кров’янку, ковбик, ковбасу, драглі, смажену з цибулею печінку, пиріжки та інше. До м’ясного подавали багато квашеної капусти і яблук, солоних огірків, хрону.
Можна було пити горілку, настоянки, наливки, хмільний мед. Розмовляли, жартували, співали й веселилися — не так, як на статечний Святвечір. Сипали приказками та примовками: «Варенички, Божі хваленички, за що такі муки терпіли? Сиром вас начиняли, у чавуні ви кипіли, маслом вам очі заливали, щоб ми вас усі поїли!»; «Так би й їв увесь вік сало й ковбасу, а салом би й закусюваві». Пили по колу один за одним, починаючи від господаря, і не більше, ніж три чарки. При цьому бажали здоров’я кожному присутньому, згадували відсутніх, виголошували жартівливі примовки: «Кожному старцю — по чарці», «Горілка — не дівка, а здоров’ю злодійка!», «Поставивши тарілки — по чарці горілки, поклавши ложки — напиймося трошки», «Перший келишок, як по льоду, другий — як по меду, а за третій не питай, лиш мерщій наливай!», «Здоровенькі будьмо і себе не гудьмо!», «Пиймо, браття, тут, на тім світі не дадуть».
Оскільки збиралися переважно свої, не вважалося за гріх попросити у хазяйки ще випивки. Робили це не прямо, а через приказки: «Надіявся дід на мед, та й води не дали»; «Було на тарілку, та не було горілки»; «Що ж то за хазяїн, що ж то за Хома — випили по чарці, та й нема?»; «БогТройцю любить, а четверта Богородиця, а п’ятий Спас»; «І чарчина нова, та горілки нема».
Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як 
вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: «Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом».
ПОСІВАННЯ
Вранці на Василя хлопчики молодше 12 років вставали вдосвіта, щоб привітати своїх близьких. Набирали в рукавицю зерен жита, пшениці, гречки, ячменю, вівса, гороху, засівали спершу своє помешкання, а потім вирушали до родичів і сусідів: заходили до хати (спитавши дозволу в хазяїна) і розсівали зерно на чотири сторони світу, примовляючи: «Сію-вію-повіваю, на щастя, на здоров’я, на нове літо, на новий рік, щоб було ліпше, як торік! Роди, Боже, жито-пшеницю, жито-пшеницю, всяку пашницю! Сію на Вас жито, щоб було Вам добре жити! Сію пшеницю яру, щоб жили Ви завжди в парі! Сію гречку, аби не було суперечки! Сію на Вас овес, щоб був здоровий рід Ваш увесь! Будьте здорові, з Новим роком!»
Коли вітали щойно одружену і ще бездітну пару, то після слів «жито-пшеницю, всяку пашницю» додавали напівжартома: «А в запічку дітей копицю!».
На Поліссі й Волині до посіваль-них зерен брали ще й лляні. Закінчували привітання словами: «А льон щоб отакий виріс!» — і підкидали до стелі жменю зерна, показуючи, якої висоти має вирости льон у новому році.
На Середній Наддніпрянщині «сіяли» із зерням коноплі, примовляючи: « .щоб вродило краще, як торік: жито, пшениця, всяка пашниця, а коноплі під стелю на велику куделю! Будьте здорові, з Новим роком і святим Василем!»
На Полтавщині й Слобожанщині, а подекуди й на Півдні України першого посівальника хазяйки затримували і просили сісти на лаві чи на порозі, «щоб кури, гуси та качки сідали», а коли в хаті були дівчата, то «щоб старости сідали».
Одержавши по млинцю, пиріжку або прянику, а іноді й по копійці, діти ласували лагоминками.
Зерно від посівальників ретельно збирали, змітаючи не до порога, а до печі — щоб збіжжя велося. Хазяйка зав’язувала його у вузлик і зберігала. Коли хворіла птиця чи худоба, це зерно підсипалося до корму як ліки. Дівчата намагалися зловити зерня від посівання на льоту. Коли засівання закінчувалося, зернини лічили: якщо їх кількість була парною, дівчатам судилося скоро вийти заміж.
Після посівання сідали снідати, їли локшину із свининою чи потрухами, вареники з печінкою, печеню до каші, ковбасу, кров’янку, ковбик, драглі та ін.
Завантажити реферат