Сторінка
7
Св. св. Кирило і Мефодій створюють слов'янську абетку в 865 р. і своєю справою започатковують болгарську культурну історію. В ту епоху на території Римської і Візантійської імперій утворилися нові держави, що прийняли християнство. Але церква відкинула їхні мови і наклала три "священних" мови - грецьку, латину і єврейську.
Справа святих братів загинула б, якби не була продовжена в Болгарії. Після смерті Святих Кирила і Мефодія , князь Борис з почестями приймає гнаних учнів святих братів, серед яких були найвідоміші - Ангеларій, Наум, Климент і Сава, і створює їм всі умови для плідної праці. У Болгарії створюються два книжкових центри - у тодішній столиці Преславши й у місті Охрид. Там перекладають книги, пишуть оригінальні твори . В Охриде за 2 роки Климент Охридський навчає більше 3500 учнів і спрощує абетку Кирила, назвавши її кирилицею.
У 893 році болгарська церква стала самостійною , а староболгарська мова - державною . У наступні десятиліття болгарська культура досягає свого "Золотого століття".
Після падіння Болгарії під Турецьким ярмом, багато болгарських просвітителів відправляються працювати в інші слов'янські держави. Вони несуть із собою багато болгарських книг, пишуть нові і здійснюють сильний вплив на культурний розвиток цих народів. Таким чином, літературна болгарська мова стала класичною мовою для всіх слов'янських народів. Сьогодні більше 300 млн. людей у світі використовують Кирилицю.
БОЛГАРИ В УКРАЇНІ
ПОСОЛЬСТВО РЕСПУБЛIКИ БОЛГАРIЯ 01023, Ки›в, вул. Госпiтальна, 1 (044) 246 7237, 246 7672
Асоціація болгарських національно-культурних товариств та організацій України.
Київське товариство болгарської культури "Родолюбіє".
ІСТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ
Сучасне розселення болгар в Україні зумовлене болгарською колонізацією кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Значною мірою це було пов'язане з бажанням російської влади якнайшвидше заселити південно-українські степи (Новоросію – за імперською термінологію), звідки були витіснені українські козаки. Через те, російський уряд у 1764-1769 р.р. звернувся із закликом до іноземців оселюватися на цих землях. Чималий загін болгарів увійшов до складу організованого російським керівництвом Бузького козацького війська (скасованого 1817 року) і був розселений на Херсонщині. Перші в Україні поселення болгар були засновані у долинах річок Вись і Синюха.
У кінці XVIII ст. болгари масово тікали з територій, контрольованих Туреччиною, де чинилися репресії щодо християн. Тоді вони заснували великі поселення у Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, у передмісті Миколаєва і в Криму. Найінтенсивніший період болгарської колонізації припадає на 1801-1812 рр. Тоді внаслідок російсько-турецьких воєн болгарські втікачі оселилися на південь від Одеси (Малий і великий Буялик, Кубанка, Паркани), біля Миколаїва (Тернівка) та Феодосії (Старий Крим, Кішлав). останнє масове переселення болгар відбулося на південь України в 1830-1834р.р. У 1861-62 рр. близько 30000 болгар пересилилися із Бесарабії на Бердянщину і Мелітопільщину. Нащадками цих емігрантів є сьогоднішні бесарабскі болгари (Одеська обл.), таврійські болгари (Запорізька обл.), ольшанські болгари (Кіровоградська обл.) і кримські болгари (АРКрим).
В УРСР до 1933 р. існували 2 болгарські національні райони – Коларовський та Царедарівський. Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76% всіх українських болгар. 72,5% болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933 р. болгарські райони були ліквідовані.
УКРАЇНО-БОЛГАРСЬКЕ СПІВЖИТТЯ
У 18-19 ст. чимало болгар студіювали в Київській Академії. Наприкінці 18, на початку 19 століття українсько-болгарські зв'язки міцнішають завдяки появі в Одесі болгарських купців.
Величезну роль у національному відродженні болгар відіграв закарпатський українець Юрій Гуца-Венелін, що став засновником модерної болгарської етнографії. У 1829 році він видав у Москві книгу “Древние и нынешние болгаре”, що вплинула на пробудження болгарської національної самосвідомості. Під час війни 1877-78р.р. чимало українців воювали за незалежність Болгарії, зокрема й добровольцями.
На українсько-болгарських культурних зв'язках позитивно відбилася діяльність Михайла Драгоманова, професора Софійського університету. Найвидатніший болгарський історик Марін Дрінов був професором Харківського університету. Дійсними членами НТШ обиралися болгари Михайло Арнаудов, Георгій Бончев, Стефан Ватев, Крум Дрончілов, Іван Ерделяновіч, Анастас Ішірков, Любомір Мілетіч, Стефан Петков, Стоян Романський, Іван Шішманов.
У 1918р. після укладання Берестейського миру, було встановлено дипломатичні відносини між Україною та Болгарією. Послом України в Болгарії був Олександр Шульгин, болгарським у Києві – професор Шішманов.
Після 1920р. у гостинній Болгарії оселилося чимало колишніх вояків армії УНР. В 1934р. було створено Союз українських організацій в Болгарії.
БОЛГАРИ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ
Після хрещення України-Русі на терени Київської держави прийшла церковно-слов'янська, вона же староболгарська мова. Тоді вже встановлюються міцні зв'язки між Києвом та Охрідським слов'янським патріархатом у Македонії. В Україні поширювалась література староболгарською мовою.
Деякі київські православні мітрополити, зокрема Киприян (помер у 1407) та Григорій Цамблак (служив у 1415-1419р.р.), були етнічними болгарами.
Виходець з аристократичного роду, Гаврило (Григорій) Цамблак народився близько 1364 року у Тирнові у центрі Болгарії, згодом навчався у рідному місті та у Константинополі. Він прийняв чернецтво під іменем Григорія, перебував на Афоні та у Пантократорівському монастирі у Константинополі. На початку ХV століття Цамблак був пресвітером церкви у місті Сучаві, ігуменом монастирів у Сербії та Молдові. 1409 року Цамблак переїхав до Києва, і саме тут він написав більшість з близько п'ятдесяти своїх церковних творів, зокрема, “Слово надгробне митрополиту Кипріяну”, присвячене болгарину, який упродовж тридцяти років перед тим був Київським митрополитом.
1415 року великий князь Литовський Вітовт, з огляду на промосковську орієнтацію тодішнього Київського митрополита Фотія, звернувся до Константинопольського патріарха Йосифа Другого з проханням поставити митрополитом Цамблака. Проте, коли той прибув до Константинополя, патріарх відмовив йому у висвяченні. Відтак, 14 листопада у білоруському місті Новогрудку собор за участі семи єпископів та українських і білоруських князів та бояр одноголосно обрав Григорія Цамблака митрополитом Київським і всієї Русі. У своїй заяві єпископи звинуватили патріарха у симонії: “Негоже нам приймати митрополитів, які за гроші бувають поставлені царем”.
Завантажити реферат