Сторінка
5

Болгари. Болгари в Україні

Коли юнак робив свій вибір, він повідомляв батькам. По проханню сина вони поручали поважної похилої родички й декільком шанованим чоловікам відправитися в будинок до майбутньої нареченої. Домовляючись з батьками дівчини, свати в жартівливій формі торгувались про купівлю “інички” (телички), даючи зрозуміти, що цікавляться нареченою. Якщо наречений прийшовся дівчині до смаку, то батьки нареченої запрошували гостей до столу, пов'язували їм через плече гарні хустки. Це означало, що сватання відбулось.

І починалась підготовка до заручин — годежу. За звичаєм, наречений мав накрити багатий стіл і підготувати подарунки. Іноді на це уходило багато часу, від місяця до року. В призначений день наречений і його близькі родичі з подарунками, частуванням відправлялись з музикою й танцями до дому нареченої. Одна з родичок дівчини осипала гостей пшеницею, а вони у відповідь кидали в решето монети. За стіл запрошували усіх, крім нареченої, котра цілий вечір стояла у пічки. батьки молодих сиділи рядом та обговорювали майбутнє весілля, осипаючи один одного похвалами. Домовившись про все, вони підзивали до себе нареченого, який вручав батьку нареченої пляшку вина й цілував йому руку, а потім вітав усіх родичів, крім самої нареченої.

Перед застіллям наречена на знак поваги цілувала всім гостям правую руку. Наречений дарував їй срібний кушак, браслет й монети, а наречена виносила на таці срібну каблучку для нареченого. Мати дівчини обдаровувала батьків та родичів нареченого хустками. Наречена пригощала всіх горіхами, солодощами й ставала поруч з нареченим. Після пишного застілля гості розходились, а молодь відправлялась на хоро, де під особливу пісню виконувався весільний танець.

Приближався час весілля. В четвер ввечері батьки нареченого надсилали в дім нареченої похилу жінку с дріжджами й хлібом. Вона говорила батьку й матері дівчини: “Ось вам закваска, печіть хліб, в неділю буде весілля!” приготування весільного короваю мало особливе, магічне значення. В народі вважали, що чим краще заквасиш тісто, тим міцнішою буде родина.

Недільним ранком наречений приїжджав до дому нареченої з весільним потягом. Наречений и наречена, отримав благословення батька й матері, разом з хрещеними й гостями відправлялись в церкву.

Після вінчання починався весільний бенкет в домі нареченого. На другий день збирались лише близькі родичі. Вранці невістці покривали голову червоною хустиною — “було”. Вона приймала близьких родичів вже як господиня.

ВИДАТНІ ПОСТАТІ

Кожна епоха має своїх кумирів. Особистості, дуже малу частину яких ми вам представимо, зуміли змінити хід історії болгарського народу і життя звичайних людей.

• Кан Аспарух (народився близько 644 р. — помер близько 701 р.) творець болгарської держави, який разом зі своїми болгарами дає країні державний устрій, династію Дуло й ім'я — Болгарія. Став на чолі Першого Болгарського царства, Аспарух не забував Бєлгород, свою першу резиденцію. До самої своєї смерті в 702 році він допомогав бєлгородцям будувати й укріпляти місто, розвивати торгівлю, будувати власний флот. До речі, Аспарух на прохання міської влади виділяв людей для продовження будівництва фортеці, яке почала Візантія за століття до того. Нащадки Аспаруха до сих пір живуть в Бєлгороді-Дністровському, мають свою церкву й активно беруть участь в суспільному житті міста.

• Князь Борис I (народ.невідом. — помер в 907 р.). Велика історична заслуга Бориса полягає в тому, що він вводить християнство в Болгарії и включає її в коло цивілізованих європейських держав того часу.

• Монах Паїсій Хилендарський (1722 — 1773 рр.). Йому належить заслуга духовного злету Болгарського відродження й закладення підвалин нової Болгарської літератури.

• Васил Левський (1837 — 1873 рр.) — борець проти тиранії і рабства. Його ідеї створення демократичної держави й жертво готовність алтарю Болгарії мають неперехідне значення в Болгарській історії.

• Іван Вазов (1850 — 1921 рр.) — письменник. Патріарх болгарської літератури, на чиїх високопатріотичних творах зростали й виховувались багато поколінь болгарського народу.

ГАБРОВО Й ГАБРОВЦІ

Кажуть, що ще в XIV ст. в мальовничій долині ріки Янтра зупинився Рачо Ковача (в перекладі Ковач означає “коваль”), який побудував кузню під столітнім деревом “габер”. Услід за ним стали заселяться й інші люди. Незабаром селище зросло и його стали називати Габрово — за назвою дерева “габер”, яке росло в центрі.

Кажуть, що коли турист в Габрово спитав у старого скільки жителів живе в місті, він відповів: “Це не просто жителі, синку. Це габровці”. На відміну від інших, габровці складають анекдоти про себе. Габровців вважають скупими, а на справді вони дуже розважливі. Один приклад: відомий габровець- торговець дід Минё, який багато років харчувався лише квасолею, щоб економити, подарував 40000 лева для будівництва школи в місті.

Коли над габровцем пожартували, що про них більше всього сказано анекдотів, він відповів: “Тільки про великих людей розповідають анекдоти”. Гордість габровців: їх символ — кішка з відрізаним хвостом.

***

Габровець сходить з потягу й питає таксиста: