Сторінка
3
Частину зібраних коштів колядники жертвували на громадські потреби, наприклад, на будівництво або благоустрій школи. Решту ділили порівну.
Колядування закінчувалось тільки вранці, коли з піснями та привітаннями по хатах ходили діти 8-12 років. Вони несли прикрашені блискучими кульками зірки та яскраві палки. І дуже скоро сумка, надіта через плече у кожного колядника, наповнювалась пряниками, бубликами, цукерками, горіхами і навіть монетками. Вранці на Різдво влаштовували великий різдвяний хоровод, на якому співали спеціальні пісні.
Сурва — Новий рік. Василів день
Новий рік — одне з самих яскравих свят у болгар. В народі його називали Сурва, Сурваки. Вважається, що це слово походить від “суров” – соковитий, зелений, живий. Напередодні свята люди йшли в ліс до кизилового дерева. Дуже важливо було знайти на гілочках живі бруньки. Вони, за повір'ям, приносили здоров'я та благополуччя. Саме їх зрізали для обряду “сурваканія”. А ще це улюблене свято називають Василів день, тому що 1 січня приходиться на день Святого Василя.
Напередодні Нового року сім'я збиралась за святковою вечерею. За традицією трапеза мала бути багатою, щоб багатим та щасливим був наступаючий рік. Обов'язково подавали вареного півня (його так і називали – “василевим”) та студень. Але головною прикрасою столу були караван та банщиця, в яку запікали срібну монетку, гарбузове насіння, кизилові палочки та ще один предмет - “мирзел” (зазвичай це була зламаний ґудзик). Болгари вірили, що того, кому у пирозі попадалась монетка, впродовж цілого року буде супроводжувати щастя. Якщо у шматку пирога виявлялася паличка, що означала корову, порося, коня або іншу домашню тварину, то весь рік переможець доглядав за “подарунком”, що йому дістався. А самою небажаною несподіванкою був, звичайно , зламаний ґудзик. Хто ж бажає виглядати лінивим? Той, кому дістався мирзел, цілий рік повинен був добре працювати, щоб довести, що він не ледачий.
Перший день року не обходився без звичаю “сурваканія”. Напередодні ввечері біля вогнища окурювали ладаном гілочки кизилу (сливи або груші). Їх називали “сурвачками”. Діти прикрашали їх повітряною кукурудзою, сушеними фруктами, зубочками часнику, вовною, дрібними срібними монетками та ранком обходили з ними будинки рідних та друзів. Легко плескаючи своїх близьких сурвачкою по спині, сурвакарі бажали всім здоров'я, благополуччя. Вночі сурвакарі – молоді хлопці – надягали вивернуті навиворіт кожухи, прикрашені пташиним пір'ям маски, а до поясу прив'язували бубонці, які при ходінні видавали мелодійний дзвін. Разом з ними йшли ряджені, що зображали тварин. Веселих гостей чекали повсюди. Ряджені намагались гарно прийняти, подарувати щедрі подарунки.
Свято закінчувалось вранці на площі в центрі села веселим хороводом. На сурву обов'язково ходили в гості до родичів. До новорічного столу приносили варену курку, караван та духмяне вино.
Трифон Зарезан
Свято Трифон Зарезан припадає на 14 лютого та відмічається три дні. Воно присвячене виноградній лозі. Вважається, що Святий Трифон захищає виноградарство та виноробства. В цей день відбувалась перша ритуальна обрізка лози. Принесений з дому хліб поливали вином або водою, приговорюючи: “Від одної гілки – відро винограду, від одного куща – відро вина”. Із зрізаних прутиків робили вінки, які хазяї вішали на свої комори. Вважалось, що так можна зберегти родючість в хазяйстві.
Найцікавішим моментом свято вважалось обрання “царя винограднику”. За традицією, їм ставав кращий в селі виноградар – працівники завжди користувались повагою на селі. На голову йому одягали “корону” – вінок, зроблений з обрізаної лози. “Цар” займав на святі саме почесне місце, саме він запрошував всіх до столу. Тут і банщиця, і варена курка, і запечена риба, і, звичайно, добре вино. За столом царювало весілля. Свято завершувалось змішаним хороводом на площі.
З Трифонового дння у болгар починався цикл весняних свят.
Баба Марта
За народними уявленнями, рік ділився на два сезони: від березня до серпня – літо, а з вересня по лютий – зима. Ще в далекому минулому болгари святкували перше березня як день приходу весни. Дні з 1 по 9 березня болгари називали Мартиним тижнем. Розповідали, що давним-давно жила-була бабуся Марта. Одного разу загубила вона корову та пішла до лісу її шукати. Але завірюха занесла все довкілля снігом. Так більше ніхто і не бачив бабу Марту. На тому місці, де вона пропала, з'явився лісовий струмочок. З тих пір саме в цей час здійснювались різноманітні обряди, які мали зберегти дім та всіх членів сім'ї від напастей. Першого березня одягнувшись у червоний одяг та ставши спиною до дверей, хазяйки вимітали сміття з дому. Домашнє сміття палили у дворі. Рано вранці вивішували червоні речі, щоб “бабуся Марта розсміялась”. В цей день діти повинні були рано встати, інакше все літо будуть сонними. Перед сходом сонця вони тричі оббігали будинок та двір, приговорюючи: “Біжіть змії та ящірки, бабуся Марта йде”
У свято Баби Марти все село збиралось, щоб подивитись, як згорить солом'яне опудало. А разом з ним щезне й зло, яке накопичилось за зиму. До сьогоднішнього дня зберігся й давній обряд переплигування через вогнище. Першого березня прийнято робити мартениці (мартенички), скручені з білої та червоної вовняних ниток. З мартеницею пов'язана дуже красива легенда . Вона говорить про те, що в ті далекі часи, коли Болгарія була ще зовсім молодою державою та мала багато ворогів, хан Аспарух готувався до рішучої битви з візантійцями. У хана була любляча сестра, яка жила далеко від нього , в Бессарабії. Одного разу їй наснився сон, що її брат у небезпеці. Вона вирішила попередити хана про це та написала йому листа, прив'язала його білою шовковою ниткою до лапки ластівки. У дорозі пташка поранила лапку, і кров покрасила нитку у червоний колір. Але хан все-таки отримав листа і переміг. А біло-червону нитку він залишив собі на пам'ять. З тих пір і з'явилась традиція дарувати мартениці з побажаннями здоров'я, щастя та добра.
Завантажити реферат