Сторінка
2

Іднивідуальне заняття – основна форма навчання грі на музичному інструменті

Ці прийоми гри в музичній педагогіці називаються:

1. направляючі вказівки;

2. попутні зауваження;

3. уточнюючі зупинки.

Всі вони тісно пов’язані між собою і процесі тренування органічно доповнюють одна одну. Коли викладач робить направляючі вказівки,він ставить перед студентом відповідні завдання при виконанні музичного твору від початку до кінця. Попутні зауваження повинні бути короткими і своєчасними, щоб студент не зупиняючи гри, встигав їх виконати. Наприклад, завчасно попередити студента, що буде крещендо чи димінуендо, або субітопіано чи сфорцандо. Під час гри в швидкому темпі попередити про акцент,який необхідно виконати. Але не можна перевтомлювати студента частими зауваженнями чи вказівками, особливо тоді, коли він виконує другорядні завдання, наприклад, працює над точним виконанням аплікатури. Вони необхідні в тому випадку, коли увага баяніста не повністю зосереджена на виконанні ігрових завдань і він має можливість сприймати додаткові вказівки. Під час гри попутні зауваження можна робити і в формі жестів, вказуючи студентові нюанси, акценти, агогічні зміни в темпі. Вказівки можна робити і шляхом втручання в технічну роботу, наприклад,можна підштовхнути міх або нажати палець над тією нотою, де необхідно зробити акцент міхом або затримати палець студента на клавіші, коли необхідно зіграти продовжений звук, на фоні якого звучать підголоски. Попутні зауваження зручно робити шляхом підігрівання на баяні або підспівування, особливо другорядних голосів,які студент відчуває гірше. Іноді попутні зауваження можна робити шляхом підрахунку або трактування [3].

Застосовуючи прийом уточнюючі зупинки, коли студент допустив помилку, необхідно пам’ятати, що помилки можуть бути випадкові або завчені. Для виправлення завчених помилок необхідна довготривала і кропітка праця. Пам’ятати, що із-за частих зупинок студент не зможе зосередитись. Щоб не порушувати творчого замислу студента, його гру можна зупиняти лише короткими зауваженнями, не роблячи розширених вказівок на зміст помилки. Перше ніж застосувати уточнюючу зупинку,необхідно прослухати весь твір або його частину, намітити на що необхідно звернути увагу виконавця. Студент сам повинен бачити свої помилки і зупинятись для їх виправлення. Якщо студент продовжує грати з помилками не помічаючи їх, тоді його зупиняє викладач. Виправляти помилки краще всього шляхом багаторазового повторення цієї частини, досягаючи з кожним разом кращого виконання. З успіхом застосовується для цього показ на інструменті. Якщо деякі труднощі після багаторазового повторення ще залишились, викладач не повинен пропонувати подальше повторення, так як воно може закріпити помилку. Однак, якщо студентові вдалось досягти хоча невеликого успіху, роботу над складним місцем необхідно продовжувати. Необхідну кількість повторень викладач повинен визначити сам. Якщо успіхів досягнути важко, необхідно запропонувати виконання шляхом спрощення фактури, зменшення темпу та ін. [4].

Крім такого індивідуального заняття, яке включає весь ланцюжок процесу навчання, викладач може проводити окремі заняття для одного виду роботи, наприклад,засвоєння нових знань шляхом діалогу, перевірки домашнього завдання і т.д. Такі заняття можна проводити не часто, епізодично, тоді, коли вони викликані особливостями індивідуального розвитку студента.

Отже можна зробити висновки, що кожне індивідуальне заняття навчання грі на інструменті є лише один закінчений елемент в складному ланцюжку інших занять. Воно повинне мати свої методичні особливості, які характеризуються постійним і глибоким вивченням індивідуальності студента, його музично-виконавських здібностей.

Мистецтво професійної, виразної гри залежить від уміння викладача і студента знайти на кожному етапі навчання необхідні методи, прийоми, засоби для гармонійного зростання студента.

Література:

1. Ліпс Ф. Мистецтво гри на баяні. – М.: Музика. 1985. – 3 с.

2. Зав’ялов В. Баян і питання педагогіки. – М.: Музика, 1971. – 14, 15 с.

3. Алексєєв І. Методика викладання гри на баяні. – М.: 1961. – 25, 27, 30 с.

4. Давидов М. Основи формування виконавської майстерності баяніста. – К.: Муз. Україна, 1983. – 64 с.