Сторінка
7

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч.. ХХ ст.

Творчий шлях товариств не стелився рівно. Причин чимало. Однією з них було хоч би те, що українська ін­телігенція, яка поповнювала ряди «Боянів», була не­численною, до того ж частина її, онімечившись, тяжіла до культури панівної нації. Та попри все діяльність то­вариства стала важливим етапом у розвиткові вітчизня­ного мистецтва на Буковині, відігравши велику роль у пропаганді серед українського населення народної пі­сні і досягнень професіональної музики, зокрема вокаль­них творів Лисенка. В репертуарі «Боянів» з кожним роком дедалі більше з'являлось таких нових пісень (скажімо, «Вічний революціонер» М. Лисенка), які про­буджували соціальну й національну свідомість народу, надихали його на боротьбу проти гнобителів за своє визволення. Особливо велике значення в цьому відно­шенні мали щорічні вшанування поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка, котрі нерідко виливались у всенародні маніфестації. Певний внесок зробили това­риства і в розвиток театрального життя своїми аматор­ськими виставами. Позитивним у їхній діяльності було й те, що вони згуртували навколо себе обдаровану ук­раїнську молодь, заохочували її до професіонального музикування.

«РУСЬКИЙ МІЩАНСЬКИЙ ХОР»

Початок нового століття був початком нового піднесення української пісні на Буковині. То в Ревні чи Стрілецькому Куті, то в Глинниці чи якомусь іншому селі сходились люди у святкові дні послухати вже не приїжджий, а свій же таки самодіяльний хор. Як пра­вило, репертуар аматорських виступів складався тоді з народних пісень і творів української професіональної музики. Рідні мелодії, в яких звучали найзаповітніші думи і сподівання народу, полонили серця простих лю­дей, будили і єднали їх.

У газеті «Буковина», наприклад, надибуємо на роз­повідь про один з таких типових концертів, що відбувся у Вижниці в серпні 1900 року. Того вечора, пише газета, чоловічий хор виконав пісню «Ой пущу я кониченька», а мішаний — «Ой летіла горлиця» і «Туман яром ко­титься» М. Лисенка, «Ой ви, мої співаночки» і «Гей на горі» М. Вербицького на слова М. Шашкевича і Ю. Федьковича та інші українські пісні. У фортепіанному ви­конанні прозвучали деякі твори Шопена і Шуберта.

У тій же Вижниці наступного року відбувся концерт на честь Лесі Українки, яка тоді гостювала в Ольги Кобилянської. Цього разу місцеві любителі муз висту­пили з програмою, в котрій переважали твори західно­українських композиторів - І. Лаврівського, М. Копка, Ф. Колесси, С. Воробкевича («Буковина», 1901, 23 серпня).

У 1901 році, через два роки після організації «Буко­винського бояна», в Чернівцях виникає ще одне співаць­ке товариство — «Руський міщанський хор» '. Вони бу­ли схожі між собою і структурою, і репертуаром. Та коли «Боян» об'єднував переважно інтелігенцію, то в «Міщанському хорі» брали участь українські робітники та ремісники, що гуртувались переважно навколо культ-освітних об'єднань «Міщанська читальня» та «Зоря». Диригентом хору став Мирон Гундич, робітник залізнич­ної станції Чернівці, котрий знав ноти і добре грав на скрипці. На початку лютого 1901 року відбулися збори, які прийняли статут нового товариства, обрали керівний орган, котрий щорічно звітував перед зборами і часто оновлювався.

Через кілька днів після свого створення «Міщансь­кий хор» виступив з концертом, перед початком якого до присутніх звернувся голова товариства Гнат Власюк. Він говорив про велике значення рідної пісні й музики для виховання й піднесення свідомості буковинських українців, її роль і місце в культурі світу. Потім хор проспівав віночок пісень «Було б не рубати зеленого дуба» Д. Січинського, «Ой, вербо, вербо» М. Кумановського, серенаду Шторха «Глибоким сном», «Туман яром котиться» М. Лисенка та інші твори. За тодішньою традицією у програмі концерту було також художнє чи­тання поезій Ю. Федьковича та І. Франка. У газетних рецензіях зазначалось, що співи і декламації справили глибоке враження на присутніх, серед яких було багато робітників, ремісників та інтелігенції. Того ж року «Мі­щанський хор» влаштував кілька вечорниць із співами й танцями та взяв участь ще у двох великих концертах, один з яких присвячувався Ю. Федьковичу.

Вже на початку свого існування товариство запро­вадило вивчення теорії співу, придбало необхідну му­зичну літературу і ноти, а згодом збагатилося і власним оркестром.

Особливо пожвавилась діяльність «Міщанського хору» з другими відвідинами Чернівців (1904) Миколою Віталійовичем Лисенком. Ще напередодні приїзду ви­датного композитора товариство влаштувало великий концерт, програма якого складалася з творів ювіляра (35-річчя творчої діяльності). А 6 травня всі любитель­ські колективи Чернівців у присутності великого гостя зі Східної України брали участь у цьому визначному мистецькому святі. У виконанні «Міщанського хору» прозвучали Лисенкові «Коло млина, коло броду», «Ко­заченьку, куди йдеш», «Верховино, світку ти наш», «Молитва» та «Ой летіла зозуленька» Ф. Колесси. Мико­ла Віталійович схвально відізвався про концерт хору під керівництвом Мирона Гундича.

У 1905 році диригентом став І. Робачек, керівником оркестру — чех Й. Салач, а трохи згодом — К. Сторожук. Сучасники свідчили, що зміна керівництва не по­значилась негативно на професійному рівні колективу. Величезне враження справив на присутніх концерт, що відбувся у жовтні 1906 року за участю Гната Хоткевича, політичного емігранта зі Східної України, великого майстра гри на бандурі. Загальному успіхові виступу сприяли також піаністка Наталія Пігуляк та Модест Левицький, що керував хором.

Деякий час на чолі мистецького колективу товарис­тва стояв Дм. Камінський, а з 1909 року — знову І. Ро­бачек, котрий значно зміцнив склад його учасників та поновив репертуар. Навесні 1910 року М. Гундич повер­нувся з Америки, куди виїхав п'ять років тому, і знову став за диригентський пульт. Тоді ж за його участю відбувся великий концерт і розпочалась підготовка до 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка. У день ювілею 9 березня 1911 року «Міщанський хор» виступив спіль­но з селянським хором з Глибокої. Ще один великий концерт влаштувало товариство того року на відзнаку сторіччя з дня народження першого українського пись­менника Галичини Маркіяна Шашкевича.

На той час товариство кількісно збільшилось, твор­чо зросло, уже порушувалося питання про створення при ньому постійної школи співу та музики. Та доброму намірові не судилося здійснитись. Причиною цього були незгоди, що виникли між членами виділу та диригента­ми, в результаті яких дехто й зовсім залишив товари­ство. До дальшого занепаду діяльності хору значною мірою спричинилась передвоєнна атмосфера, коли різні партії і їх преса нацьковували один народ на іншого, розпалювали національну ворожнечу, «змагались» у взаємних звинуваченнях. А проте і в 1914 році було від­значено концертом сторічний ювілей з дня народження Т. Г. Шевченка. Потім вибухнула світова війна, а з нею припинилась і будь-яка мистецька діяльність укра­їнських товариств.

Уже по війні в гнітючій атмосфері королівсько-ру­мунської окупації краю активісти «Міщанського хору» вживали немало заходів, аби відродити його. Зробити ж це було не так легко: багато членів товариства вибу­ло за межі Буковини, деякі померли, і серед них відомий диригент М. Гундич, талановита артистка Й. Кордасевич та деякі інші ентузіасти пісні, театрального мисте­цтва. І все-таки життя йшло вперед, до товариства вли­валась молодь. Поступово зусиллями І. Робачека вда­лося створити й підготувати до виступів хор, почалися концерти, вечори, вистави. Ще більше пожвавилась творча діяльність у наступному, 1921, році. Крім кількох концертів і вечорів з танцями, читалися лекції з питань літератури та на інші теми. Через рік товариство кіль­кісно виросло, поліпшились його фінансові справи. Хор узяв діяльну участь у відзначенні 35-річного ювілею письменницької праці Ольги Кобилянської.