Сторінка
2

Сучасна музична освіта: інноваційний аспект

Разом з тим, як справедливо зауважує В.Г. Ражніков, у музичних вузах ще панує клановий концептуалізм, образне кліше, особистісна безликість та безадресність стосовно сутності музичної творчості. Це породжує суперечності між особистісною і продуктивною природою музичної художньої творчості та неособистим, нетворчим, а інколи відчуженим викладанням. Особистісно орієнтована концепція, яка грунтується на взаємопов'язаних діалогічних відносинах, означає, що персоналізація педагогічної взаємодії в процесі індивідуального навчання передбачає використання особистісного досвіду під час взаємодії викладача та студента, тобто діалоги та трилоги: студент — музичний твір — викладач. Соціальний контекст, що задає координати цієї взаємодії, створює умови для взаємного особистісного розвитку та творчої самореалізації в ньому (2).

Внаслідок вказаних суперечностей, що існують у практиці професійної підготовки музикантів (виконавців і педагогів) актуальними стають моделі навчального процесу, які грунтуються на проведених принципах особистісно орієнтованого підходу. Це: принцип культуровідповідності; діалогу; міжпредметних зв”язків, творчої організації навчального процесу, а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості.

1. Принцип культуровідповідності . Особливої значущості в цьому разі набуває здатність до культурної ідентифікації, тобто усвідомлення своєї належності до певної культури, інтеріоризації цінностей (сприйняття їх як своїх), вибору і здійснення культуровідповідного способу життя, поведінки, самодетермінації, за словами М. Бахтіна “в горизонті Великого і Малого часу культури”. Полем культурної самоідентифікації та самодетермінації майбутнього фахівця є українська національна культура, тому і культурне ядро змісту його виховання становлять універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності. Така орієнтація педагогічного процесу є дуже важливою для циклу спеціальних дисциплін. Однією з головних засад у цьому контексті є інтонаційний підхід до проблеми формування фольклорного тезаурусу. Відповідно до нього творчо-виконавський процес має характеризуватися глибоким проникненням у “специфіку” образного строю народної музики, найтоншими нюансами її мелодики, гармонії, ритму, що досягається на основі систематичного інтонаційного вслуховування в світ живого фольклору, емоційного сприйняття народного музикування. Як свідчать дані експерименту, проведеного в студентських музичних колективах вищих навчальних закладів культури, переважна більшість студентів (58,8 відсотка) не володіє засобами інтонаційної виразності в широкому діапазоні національних, фольклорних традицій. Студенти не вміють цілісно, емоційно осягати естетичну своєрідність національно-стильових закономірностей, виявляти джерела національної пісенної творчості, втіленої в творах української класичної музики. Тим часом лише глибоке проникнення в інтонаційно-образну сутність етномузичних традицій дає змогу осмислити сутність національного менталітету. Звідси й розуміння сутності головної тенденції української художньої свідомості, яка поєднує високу емоційність, чутливість та ліризм і виявляється в естетизмі української обрядовості, у славетній пісенності, у своєрідному м'якому гуморі.

Отже, виникає гостра потреба у створенні спеціальних курсів, в яких семантична інформація є формою виявлення світоглядного змісту народної музичної творчості, духовних поривань нації та основних психологічних тенденцій розвитку української художньої свідомості.

2. Принцип діалогу. У музичній педагогіці він має характер духовного спілкування вчителя з учнем та їх обох із музичним твором. Принцип діалогу визначається передусім єдністю спільних прагнень викладача і студента до накопичення досвіду і виконує функцію основи взаємонавчання. Ситуація діалогу і співтворчості є тим імпульсом, тією першоосновою, на якій розвивається вся система навчання. Сумісний пошук істини-ідеалу в осягненні музичного феномена сучасна музична педагогіка розглядає як усну традицію навчання. Важливими компонентами цієї традиції вчені (зокрема, Л. Надирова) називають опору на безпосередньо пережитий у співбутті досвід і значущість традицій для передачі невербальної мови культури. Зауважимо, що традиція виявляє культурно-історичну спадкоємність і стійкість засобів, в яких втілюється зміст традиції. Усна традиція у вихованні музиканта не є ідентичною вербальному коментарю, це безпосередній, живий характер способу передачі. Основними культурними типами музичної творчості і навчання є фольклор, професійне мистецтво усної, а також письмової традицій.

Найстійкіше усна традиція виявляється у виконавських школах, виступаючи засобом збереження і передачі досвіду культури (не лише школи виконавської, а й школи у науковому пізнанні, що грунтуються на усній традиції в її широкому розумінні). Музично-педагогічні школи завжди прагнули до всеохоплюючого підходу в навчанні та вихованні.

Варто зазначити, що тенденція до згасання усної традиції навчання збіглася із зростанням соціоцентристських процесів, які відбуваються в культурній динаміці. Однак в педагогічній практиці існували і модернізовані форми відтворення усної традиції: відеозаписи майстер-класів, концертів видатних музикантів тощо. Своєрідним прикладом відтворення усної традиції музичного навчання є впровадження концепції Д. Кабалевського в практику викладання музики в загальноосвітніх школах 70-х років ХХ століття. Якщо взяти до уваги те, що музиканти-педагоги усної традиції були блискучими виконавцями, чудовими методистами, психологами, вихователями, дослідниками, то сучасний музикант має бути майстром і співучасником творення художнього образу (1).

3. Принцип міжпредметних зв”язків . Він грунтується на універсальному зв'язку явищ культури, науки, асоціацій у людській свідомості. Оптимальним варіантом цього принципу є міжпредметні зв'язки між моделями навчання. Завдяки цьому реалізуються принцип творчої організації навчального процесу (співтворення педагогом і учнем нового досвіду, нового особистісно-професійного знання), а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості, єдність афективного, наукового, раціонального і художньо-творчого компонентів. Отже, сама природа музичного феномена вимагає глибоко особистісного ставлення до музики, що веде до проникливого діалогу із самою музикою та з учнями під час музичної діяльності.

В цілому згадані раніше провідні принципи побудови моделей навчального процесу, які використовуються на факультетах музичного мистецтва у вищих навчальних закладах культури і мистецтв, реалізуються в синтезі, забезпечуючи професійну підготовку музиканта — виконавську і педагогічну. Загальнокультурний контекст, соціокультурна динаміка і специфіка музичної діяльності виявляють актуальність інноваційних моделей навчання, які відповідно до особистісно орієнтованого типу музичної освіти спираються на ідеї інтегративності, діалогу, паритетних суб'єкт — суб'єктних відносин.