Сторінка
2
1. Принцип культуровідповідності . Особливої значущості в цьому разі набуває здатність до культурної ідентифікації, тобто усвідомлення своєї належності до певної культури, інтеріоризації цінностей (сприйняття їх як своїх), вибору і здійснення культуровідповідного способу життя, поведінки, самодетермінації, за словами М. Бахтіна “в горизонті Великого і Малого часу культури”. Полем культурної самоідентифікації та самодетермінації майбутнього фахівця є українська національна культура, тому і культурне ядро змісту його виховання становлять універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності. Така орієнтація педагогічного процесу є дуже важливою для циклу спеціальних дисциплін. Однією з головних засад у цьому контексті є інтонаційний підхід до проблеми формування фольклорного тезаурусу. Відповідно до нього творчо-виконавський процес має характеризуватися глибоким проникненням у “специфіку” образного строю народної музики, найтоншими нюансами її мелодики, гармонії, ритму, що досягається на основі систематичного інтонаційного вслуховування в світ живого фольклору, емоційного сприйняття народного музикування. Як свідчать дані експерименту, проведеного в студентських музичних колективах вищих навчальних закладів культури, переважна більшість студентів (58,8 відсотка) не володіє засобами інтонаційної виразності в широкому діапазоні національних, фольклорних традицій. Студенти не вміють цілісно, емоційно осягати естетичну своєрідність національно-стильових закономірностей, виявляти джерела національної пісенної творчості, втіленої в творах української класичної музики. Тим часом лише глибоке проникнення в інтонаційно-образну сутність етномузичних традицій дає змогу осмислити сутність національного менталітету. Звідси й розуміння сутності головної тенденції української художньої свідомості, яка поєднує високу емоційність, чутливість та ліризм і виявляється в естетизмі української обрядовості, у славетній пісенності, у своєрідному м'якому гуморі.
Отже, виникає гостра потреба у створенні спеціальних курсів, в яких семантична інформація є формою виявлення світоглядного змісту народної музичної творчості, духовних поривань нації та основних психологічних тенденцій розвитку української художньої свідомості.
2. Принцип діалогу. У музичній педагогіці він має характер духовного спілкування вчителя з учнем та їх обох із музичним твором. Принцип діалогу визначається передусім єдністю спільних прагнень викладача і студента до накопичення досвіду і виконує функцію основи взаємонавчання. Ситуація діалогу і співтворчості є тим імпульсом, тією першоосновою, на якій розвивається вся система навчання. Сумісний пошук істини-ідеалу в осягненні музичного феномена сучасна музична педагогіка розглядає як усну традицію навчання. Важливими компонентами цієї традиції вчені (зокрема, Л. Надирова) називають опору на безпосередньо пережитий у співбутті досвід і значущість традицій для передачі невербальної мови культури. Зауважимо, що традиція виявляє культурно-історичну спадкоємність і стійкість засобів, в яких втілюється зміст традиції. Усна традиція у вихованні музиканта не є ідентичною вербальному коментарю, це безпосередній, живий характер способу передачі. Основними культурними типами музичної творчості і навчання є фольклор, професійне мистецтво усної, а також письмової традицій.
Найстійкіше усна традиція виявляється у виконавських школах, виступаючи засобом збереження і передачі досвіду культури (не лише школи виконавської, а й школи у науковому пізнанні, що грунтуються на усній традиції в її широкому розумінні). Музично-педагогічні школи завжди прагнули до всеохоплюючого підходу в навчанні та вихованні.
Варто зазначити, що тенденція до згасання усної традиції навчання збіглася із зростанням соціоцентристських процесів, які відбуваються в культурній динаміці. Однак в педагогічній практиці існували і модернізовані форми відтворення усної традиції: відеозаписи майстер-класів, концертів видатних музикантів тощо. Своєрідним прикладом відтворення усної традиції музичного навчання є впровадження концепції Д. Кабалевського в практику викладання музики в загальноосвітніх школах 70-х років ХХ століття. Якщо взяти до уваги те, що музиканти-педагоги усної традиції були блискучими виконавцями, чудовими методистами, психологами, вихователями, дослідниками, то сучасний музикант має бути майстром і співучасником творення художнього образу (1).
3. Принцип міжпредметних зв”язків . Він грунтується на універсальному зв'язку явищ культури, науки, асоціацій у людській свідомості. Оптимальним варіантом цього принципу є міжпредметні зв'язки між моделями навчання. Завдяки цьому реалізуються принцип творчої організації навчального процесу (співтворення педагогом і учнем нового досвіду, нового особистісно-професійного знання), а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості, єдність афективного, наукового, раціонального і художньо-творчого компонентів. Отже, сама природа музичного феномена вимагає глибоко особистісного ставлення до музики, що веде до проникливого діалогу із самою музикою та з учнями під час музичної діяльності.
В цілому згадані раніше провідні принципи побудови моделей навчального процесу, які використовуються на факультетах музичного мистецтва у вищих навчальних закладах культури і мистецтв, реалізуються в синтезі, забезпечуючи професійну підготовку музиканта — виконавську і педагогічну. Загальнокультурний контекст, соціокультурна динаміка і специфіка музичної діяльності виявляють актуальність інноваційних моделей навчання, які відповідно до особистісно орієнтованого типу музичної освіти спираються на ідеї інтегративності, діалогу, паритетних суб'єкт — суб'єктних відносин.
Порівняльно-педагогічні дослідження практики навчання, виконані в Інституті теоретичної педагогіки та міжнародних досліджень (Російська Академія освіти), дають можливість створити цілісне уявлення про світовий досвід інноваційних пошуків щодо побудови навчального процесу вищої школи. Російські вчені вважають, що завдяки інноваційним дослідженням навчальний процес збагачується різними видами пошукової діяльності. Це: дослідницька (постановка проблеми, висунення та перевірка гіпотез, генерація ідей тощо); ігрова — в предметно-змістовому та соціально-психологічному аспекті; рефлексивна — в гносеологічному та емоційно-особистісному плані. Такі види пошукової діяльності спрямовані на активізацію розвиваючого потенціалу навчання, на партнерські взаємовідносини педагога і учня, особистісну включеність усіх учасників навчання в цей процес, особистісно-професійну здатність педагога до гнучкої взаємодії з учнями, що загалом відповідає сутності і змісту особистісно орієнтованого виховання й освіти.
Завантажити реферат