Сторінка
2

Кантата „Дніпро реве" Дениса Січинського

Останнє десятиріччя життя композитора — це час його найбільш інтенсивної діяльності, зрілий період творчості.

Одним з найвизначніших творів, написаних в цей період, е кантата „Лічу в неволі" (1902). Також створює в цей час солоспів на слова Т.Г. Шевченка „І золотої, й дорогої ." , твір для і чоловічого хору на слова І.Франка „Пісне моя'" , хори „Непереглядною юрбою" ,„ Даремне, пісне" , і романси „У мене був коханий край" “Із сліз моїх" ,,Як почуєш в ночі" “Не співайте мені сеї пісні" .В 1903-1905 роках Січинський склав збірки „152 українські народні і патріотичні пісні" таі „Популярні пісні для дитячих голосів" .

Події 1905 року, що відбулися в Росії, дістали також відгук в творчості Сочинського, зокрема в пісні „Над гори, до хмар" , в якій звучить прямий заклик до боротьби. З кінця жовтня 1907 року до квітня 1908 року була написана історична опера „Роксолана" .

Останні роки композитора були дуже важкі,

26 травня 1909 року Січинський помер.

Найбільш цінним є вклад Сочинського у хоровий жанр. Це у великій мірі зумовлене національною традицією., а також його практичною діяльністю співака та диригента Почавши від хорових обробок народних пісень, композитор поступово переходить до написання таких оригінальних творів як „ Дніпро реве" на слова В. Чайченка, „Лічу в неволі” на с лов а Т.Г. Шевченка та інші.

Мистецька спрямованість його творів — це протест проти гнобителів і міщанського самовдоволення української буржуазії, але протест індивідуальний, здебільшого пасивний, що виражається в настрої від надій у світле майбутнє(“Коби я був пташкою") до поривів розпачу (“Нудьга гнітить"). Важливе значення мають твори пройняті ідеями бойового революційного духу. Ця ідея, зародившись ще в ранніх творах Січинського („Коли Україна борьбу розпочала”) з часом поглиблюється в хорах на тексти Шевченка і врешті, в одному 2 останніх — „Мій краю коханий" — звучать уже прямим закликом до визвольної боротьби.

Серед двадцяти хорових творів Січинського переважають акапельні. Хори з фортепіано.

Посідають значно менше місце і не характерні дня творчості композитора,.

Борис Грінченко

Борис Грінченко —український письменник, поет, вчений-фольклорист, педагог.

9 грудня 1988 року громадськість нашої країни відзначала 125-річчя з дня народження Бориса Дмитровича Грінченка.

М.В. Лисенко, колись, стоячи над могилою письменника говорив:„Таких не втомних, завзятих діячів, борців громадських, якого ми в собі Бориса Грінченка втерли, в пансіоні українських писателів зазначить, можна дуже не багато ." A.M. Коцюбинський, звертаючись до дружини письменника Марії Загірної, сказав: „Нехай буде потіхою вам, як і всій Україні., що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи і в них ще довго житиме серед вдячних нащадків."

1900 року з приводу свого припущення про доцільність переїзду Грінченка до Галичини П.Грабовськин писав йому: „Правда, це було б великою втратою для Російської України , де без вас зовсім нікому буде працювати , бо патріотів багато скрізь , а робітників чомусь не чути."

В 1906 році І. Франко адресував Грінченку такі слова: „Слідячи від перших Ваших виступів на літературне поле „Б Світі" 1881 року за Вашою діяльністю , я мусив дивуватися Вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові Ваших літературних та суспільних інтересів . сміливість, з якою Ви виступали не раз у справах про які ніхто інший не наважився заговорити , вказувала в Вас чоловіка, в якому крім літературного таланту був також публічний діяч. Розширення ж вашої діяльності на поле наукове , на поле фольклору, літературної критики та язикознавства збуджувало мою найповнішу симпатію до Вас!"

Коло Грінченкових „фахів" у яких він яскраво встиг себе виявити (а прожити йому судилося сорок сім років), враз окреслити не легко. Був він автор не тільки багатьох поетичних збірок, а й видатний прозаїк , кращі надбання якого повість „На розпутті", “Серед темної ночі", „Під тихими вербами" та численні оповідання. Грінченко також добре знаний драматург, чиї кращі п'єси. „Степовий гість" та „Серед бурі", входили до репертуару корифеїв українського театру Марка Кропивницького , Марії Заньковецької, Івана Карпенка-Карого.

Борис Грінченко — один з кращих українських дожовтневих перекладачів. Він плідно трудився і також на „полі фольклору" й етнографії. А ще поширювалася діяльність Грінченка на поле педагогіки, журналістики, книговидавницької справи, української історії.

Микола Лисенко зауважив, що цей діяч “обвівши духовним зором Україну з краю в край”, постеріг, зрозумів тяжке її безпомічне становище і вирішив оддати життя своє на службу їй , кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духа."

Літературний текст

Зміст твору: літературна діяльність поета кінця XIX століття характеризує тяжке становище українського народу.

Народ обурюється проти насильства з боку поневолювачів польської шляхти та турецько-татарських набігів, змушений був оборонятся. Його кращі сини збиралися на Запорізькій Січі навчалися військової служби для захисту своєї землі та народу.

Свідком цієї події був наш славний Дніпро, по якому на своїх чайках-байдаках не раз відправляли ся в похід визволяти з неволі своїх побратимів козаки. Він безмежно обурений знищенням Січі. Дніпро показано непекірливим, своїми могутніми хвилями, які зливаються 2 сльозами народними, він реве, стогне, плаче. Автор в своїй поезії зображує це так: