Сторінка
1

Світ поезії Осипа Мандельштама

Осип Мандельштам народився у Варшаві 3 січня 1891 року. Він був євреєм, нащадком побічної курляндської гілки знаменитої раввінської родини Мандельштамів.

Батько поета, Еміль Веніамінович Мандельштам, торговець шкірою і єврей, який дотримувався релігійних обрядів, який самостійно вивчив російську і німецьку мови, що читав Шіллера, Ґете і німецьких романтиків.

Мати поета, Флора Осипівна, у дівоцтві Вербловська, народилася і виросла у Вільні. Вона походила з асимільованого й освіченого єврейського клану, зв'язаного родинними відносинами з родиною видатного історика російської літератури С.А.Венгрова. Будучи вчителькою музики (по класу фортепіано), володіючи художнім смаком, глибоко укоріненим у традиціях російської інтелігенції, вона зуміла передати сину свою любов до музики і до російської літератури.

Осип – російською розмовна (сільська чи простонародна) форма імені Йосип.

День його народження, 3 січня 1981 року по юліанському календарю (чи 15 січня - по григоріанському, введеному після революції), здавався поету знаменним, можливо, саме тому, що викликав визначені літературні асоціації. У 1973 році в “Віршах про невідомого солдата” Мандельштам багатозначно писав:

Я рождён в ночь с второго на третье

Января в девяносто одном

Ненадёжном году…

Це ніч першого снігу в п'ятому розділі “Євгенія Онєгіна”, повної лиховісних ознак і передчуттів насильницької смерті одного з персонажів - молодого і наївного поета Ленського, у чиїй загибелі читачі вже заднім числом вбачали пророкування Пушкіним своєї власної смерті, яку Мандельштам думав “джерелом”, “телеологічною причиною” творчого життя великого художника.

Його дитинство було відзначено одночасною присутністю імперського космосу Санкт-Петербурга, куди родина Мандельштама переїхала, коли він був ще дитиною, і “хаосу іудейського” безпосереднього оточення. Пізніше в його поезії обидва цих фони теж запам'яталися в сполученні “глибоких фарб, що контрастують,” - чорних і жовтий, фарб таліса й імператорського штандарта:

Только там, где твердь светла,

Чёрно-жёлтый лоскут злится,

Словно в воздухе струится

Желчь двуглавого орла.

“Дворцовая площадь”(1915 год).

Писати вірші він почав ще в Тенішевському училищі, одному з найкращих і ліберальних навчальних закладів тодішньої Росії, у якому культивувалися піднесені ідеали політичної волі і громадянського обов'язку.

Мандельштам не міг не заразитися політичним радикалізмом. Його самі ранні вірші були відгуком на придушення першої російської революції, а загальна атмосфера, що панувала в училищі в період російсько-японської війни і суспільно-політичної боротьби, що розгорнулася слідом за нею, виразно відбилася у вірші, написаному чверть століття по тому. Центральний образ цього твору – стіс, “дров'яна гора”, головний орієнтир тенішевського шкільного дворика, притулок самотнього маленького шахового генія з роману Набокова “Захист Лужина”(1930 рік), а в часи Мандельштама – трибуна для політичних сходок школярів:

Когда в далёкую Корею

Катился русский золотой,

Я убегал в оранжерею,

Держа ириску за щекой.

Была пора смешливой бульбы

И щитовидной железы,

Была пора Тараса Бульбы

И наступающей грозы.

Самоуправство, своевольство,

Поход троянского коня,

А над поленницей посольство

Эфира, солнца и огня.

Был от поленьев воздух жирен,

Как гусеница на дворе,

И “Петропавловску” – цусиме

“Ура” на дровяной горе…

К царевичу младому Хлору –

И, Господи, благослови!

Как мы в высоких голенищах

За хлороформом в гору шли.

15 травня 1907 року він одержує свідоцтво про закінчення училища; у вересні того ж року у Фінляндії намагається вступити в бойову організацію есерів, але не прийнятий по малолітству. Його батьки, справедливо розсудивши, відправили його “від гріха подалі” – у Париж, де молодий історик Михайло Карпович (згодом професор Гарвардського університету) бачив його на мітингу есерів захоплено слухаючого прославленого терориста і письменника Бориса Савінкова.

Саме в Парижі Мандельштама наздоганяє гострий і тривалий (фактично перший по своїй тривалості і плодотворності) приступ віршованої гарячки, що зцілила його від юнацької спраги слави на поприщі революційної жертовності.

У Парижі Мандельштам жив у Латинському кварталі (12, rue de La Sorbonne), зрідка відвідуючи деякі лекції в університеті, удосконалюючись у французькій мові, із захопленням читаючи французьких поетів і тужачи скоріше по Фінляндії, ніж за Росією. Тут він познайомився з Гумільовим , що, був на 5 років його старший і вже випустив збірник оригінальних віршів “Шлях конквістадорів”(1905 рік).

Так був покладений початок багаторічній дружбі; слід зазначити, що саме Гумільов у кінцевому рахунку “посвятив” Мандельштама в сан російського поета, а той у більш пізні роки стверджував, що “ніхто не розумів поезію краще Гумільова”. Критичні рекомендації Гумільова сприяли творчому росту Мандельштама, хоча їхні смаки часто не збігалися.

Два листи, написані Мандельштамом у віці до 19 років, розкривають пошук різноманітного релігійного досвіду, визначений поетом у ранньому вірші як “вітрило духу бездомне”, що “усі вітри зазнати хотів”. От що він писав у квітні 1908 року в листі директору Тенішевського училища і прекрасному поету Володимиру Гіппіусу з Парижа:

“Але я завжди бачив у вас представника якогось дорогого і разом ворожого початку, причому подвійність цього початку складала навіть його принадність. Тепер для мене ясно, що цей початок не що інше, як релігійна культура, чи не знаю християнська, але у всякому разі релігійна< .>Я здавна прагнув до релігії безнадійно і платонічно – але все більш і більш свідомо. Перші мої релігійні переживання відносяться до періоду мого дитячого захоплення марксистською догмою і невіддільні від цього захоплення. Але зв'язок релігії з громадськістю для мене порвалася вже в дитинстві.”