Сторінка
3
Тут же, в Києві, Л. Зизаній написав «Катехизисъ», із рукописом якого 1626 р. поїхав до Москви, де був належно прийнятий царем і патріархом Філаретом 49. Після дискусії з теологічних питань 50 книгу було перекладено зі староукраїнської на церковнослов’янську мову й 1627 р. надруковано в Москві. Пізніше «Катехизисъ» Зизанія офіційна церква заборонила за «єретичні» елементи, але книгу взяли на озброєння старообрядці, що перевидавали її багато разів (навіть у XVIII ст.).
Повернувшись до Києва, в серпні 1628 р. на церковному соборі Л. Зизаній був одним із головних обвинувачів «Апології» М. Смотрицького, але під соборною грамотою вже підписався «Лаврентій Зизаній Тустановскій, Протопопа Корецкій. рукою своєю» 52 (підкреслення наше.— В. H.).
Мабуть, у Корці мешкав Л. Зизаній до кінця життя. В лютому 1634 р. він вніс до міських книг Луцька даний йому 1612 р. фундушевий документ князя Іоакима Корецького. Отже, помер Л. Зизаній після лютого 1634 р., але коли саме,— невідомо. У зауваженні Л. Зизанія в заголовку своєї праці, що вона «новωсъста(в)лε(н)на», М. Возняк схильний був убачати вказівку автора на попередні граматики.
Та, здається, Зизаній добре усвідомлював, що він пропонує школам нову, першу справжню граматику церковнослов’янської мови і на титульній сторінці підкреслив це. Учений писав подібне, звергаючися до читача, в кінці розділу про дієслово: « .Нε чудисА въ(з)люблен(ъ)ный мой друже, такова бо сила, а нε прεзорство бысть съписатεлεво. зри жε яко и пер(ъ)ваА εстъ словεн(ъ)скаА гра(м)матіка». «Грамматіка словенска .» 54 Л. Зизанія — найперша оригінальна спроба осмислити й послідовно викласти морфологію церковнослов’янської мови, а також нормалізувати її. Разом із цим вона е першим систематичним шкільним підручником з граматики цієї мови. Вона виникла як наслідок тривалого викладання церковнослов’янської мови у Львові та Бересті (Бресті). До Вільна Зизаній приїхав 1595 р. з Берестя, напевне, з готовим рукописом її, адже в лютому 1596 р. книга вийшла в світ із друкарні Віленського братства. Дуже популярна свого часу книжка, що її «спудεи малымъ кош(ъ)то(м) собЂ» набували (як пише у зверненні до дітей «типограф»), «Грамматіка словεнска» дійшла до наших днів у надто обмеженій кількості примірників.
Примірник пам’ятки, який перевидаємо і за яким її досліджуємо, зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Ленінград). Він являє собою досить добре збережену книжку in 8°. Видавнича пагінація починається тільки з 9-го аркуша, тобто там, де починається текст власне граматики, однак її не скрізь видно (зрізана при оправлянні книжки). Нову суцільну пагінацію за сторінками (від самого початку) зроблено олівцем, мабуть, у XIX ст. Книжка охоплює «Грамматіку словєнску» з тлумаченням господньої молитви в кінці її, «Лексис» Л. Зизанія та «Изложεніε ω православной вЂрЂ», «Ω въчловεчεнїи Гос(ъ)под(ъ)ни», «Ω знаменїи крестном» Стефана Зизанія. Невідомо, коли «Лексис» та «Изложеніε .» оправлено разом із «Грамматікою словεнскою», що була видана окремою книжкою. Примірником «Граматики», який закінчується тлумаченням молитви господньої, користувався М. Возняк 56. «Лексис» Л. Зизанія й «Изложεнїε .» та інші твори С.Зизанія вийшли в світ у складі книжки, що починається букварем Л. Зизанія «Наука ку читаню и розумЂню писма словε(н)ского» (Вільно, 1596).
За новою пагінацією книжка Л. Зизанія (граматика з тлумаченням молитви) налічує 190 сторінок. У кількох місцях у пам’ятці переплутані аркуші 58 (невідомо коли, може, ще 1596 р.), на що вказують відповідні зауваження, зроблені чорнилом (у XVII ст.?). Текст оздоблено гарними заставками й ініціалами 59. Теоретична частина праці Л. Зизанія, її структура взята із граматик грецької та латинської мов, що були в ужитку в XVI ст. А ці граматики в свою чергу базувалися на античних грецьких традиціях, насамперед так званої александрійської школи, зокрема Діонісія Фракійського (близько 100 р. до н. е.). «Своєї найвищої точки досягає грецька граматика в Аполонія Дискола (II ст. н. е.) та його сина Геродіана і в такому ж вигляді, як ми знаходимо тут цю систему, ми успадкували її аж до наших днів через латинських граматиків» 60,—зазначає В. Томсен. Серед римських граматиків найбільш відомий Теренцій Варрон (116—27 р. до н. е.). До пізніших належать праці Доната (близько 350 р. н. е.) та Прісціана (близько 500 р. н. е.).
Джерела «Граматики» Л. Зизанія грунтовно дослідив М. Возняк. Порівнявши майже всі визначення праці Зизанія з матеріалами різних граматичних посібників XVI ст., він показав, що наша пам’ятка в цьому плані найбільше спільного має з граматиками грецької мови Ф. Меланхтона, К. Ласкаріса, М. Крузія, М. Мосхопула та з граматиками латинської мови Е. Доната та Ф. Меланхтона 61. Дослідник джерел Зизанієвої праці зробив дуже слушне застереження: « .Граматична традиція тодішніх латинських граматик загально дуже подібна, а часто тотожна .», бо «латинська граматика оперлася на готовій, розвиненій системі грецької граматики», а «на граматики грецької мови мала великий вплив граматика Діонісія, що була спільним джерелом візантійських граматиків» 62. М. Возняк зауважує, що подібність або тотожність у деталях може бути наслідком впливу або «безпосередньої позички одного автора в другого або треба її шукати в якімсь третім спільнім джерелі»; до того ж Лаврентій частину матеріалу міг викласти просто з пам’яті, а це та,кож утруднює виявлення джерела того чи іншого визначення 63.
Звичайно, Л. Зизаній широко користувався львівською «Грамматікою» 1591 р., одним із співавторів (див. вище) якої міг бути. Але впливу цієї праці на «Граматику» Зизанія не треба перебільшувати, як це робив С. Булич 64. «Позірно ті самі дефініції в обох граматиках мають у більшій часті в Лаврентія відмінний переклад тої самої грецької дефініції, передусім коли вони взяті зі спільних джерел для обох граматик, якими є еротематична переробка граматики Діонісія і граматики Ласкаріса, Крузія, а то й Меланхтона» 66.
61 Див.: Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія .— ЗНТШ, 1911, с. 25—38; т 102, кн 2, с 11—56 Працю Ф. Меланхтона, в тому числі і його дефініції, широко використовували автори граматик латинської мови в Польщі, зокрема В. Відавіус (видана 1581 р.) А Ромер (видана 1590 р.) та ін (див Cytowska M Od Aleksandra do Alwara gramatyki lacińskie w Polsce w XVI w.) Wrocław etc., 1968, s. 73-77.
М. Возняк зіставляв деякі частини Зизаніевої «Граматики» з анонімними граматичними статтями, які опублікував у згаданих «Рассуждениях .» Г. В. Ягич, але відзначив, що важко сказати, в якому зв’язку вони знаходяться з нашою пам’яткою — чи з них почерпнув думки Зизаній, чи навпаки, бо ці статті не можна прикріпити до певних дат 66. На наш погляд, частина цих статей, зокрема «Сила соущεству книжнаго писма», «Грамматичество», кінець статті зі збірника Тихонравова 67, написані з використанням думок Зизанія. Наприклад, Зизаній у правилі про Ж (юс великий) пише: «Сего обыкоша оупотрεблАти людїε сε(р)бстїи, и волоховε вмЂсто ү, и ю». У статті «Сила существу .» маємо: «Жсъ. Сего ωбыкоша оупотрεблАти людїе сербьстїи и волохове въ мЂсто ү і ю».
Завантажити реферат