Сторінка
1

Добуток та використання солі в Коломиї

З промислів ХІ століття маємо відомості про експлуатацію підкарпатських соляних джерел. В Києво-Печерському патерику у зв’язку з описом міжусобиць 1098 р. є згадка про те, що до Києва не прийшла «галицька сіль». Це перша літописна звістка про добування солі на Підкарпатті.

Із 1241 р. є звістка, що Данило доручив боярам «коломийську сіль відлучити на мене». В самій Коломиї солі не добували, отже, цю звістку треба розуміти так, що Коломия була центром, куди привозили сіль з соляних джерел в сусідніх селах.

З цього видно, що вже в той час соляні джерела були відомі в різних місцях Підкарпагтя — в Коломиї, через Долину, правдоподібно, до Старої Солі, і з цих місць чумаки возили сіль аж до Києва. Про характер виробництва не маємо ближчих даних. Але можна здогадуватися, що соляну «сировицю» виварювали у казанах, добуваючи сіль. До XVI ст. для солеварного казана збереглася у солеварнях стара назва «черинь».

Коломия славилася своєю торгівлею з найдавніших часів. Знахідки римських монет на території міста свідчать про товарно-грошовий обмін місцевих жителів з провінціями Римської імперії на Балканах. В часи племінних союзів, княжої доби солеторговці переїжджали через град і торгували, обмінювались товарами. Це був один із найбільшихторгових центрів не лише на Покутті, але по всій тогочасній території України-Русі.

Враховуючи значення цього торговельного осередку на молдавсько-польському прикордонні, польські королі не лише зберегли його, але й своїми привілеями розширили функції товарообміну, більше того - надали місту права основного складу солі під час транспортування її з покутських солеварень.

Вже через вісім років, а точніше 1495 p., після вступу поляків у град над Прутом король Владислав Ягайло надав місту привілей на щотижневі торги. З 1448 р. король Казимир Ягайлончик при по­твердженні привілею свого батька Владислава Ягайла зобов'язує ко­ломийських крамарів платити від своїх крамів по 3 шеляги.

З лютого 1451 р. до Коломиї з'їхалися великі королівські санов­ники, воевода і староста Руської землі Андрій Одроваж Снятинський та Коломийський староста Мужшіо із Бучача з цілим почтом урядо­вих краєвих панів і видали припис стосовно позаправного затриман­ня купецьких коней і волів па коломийських і снятинських дорогах. Видно, шляхетські чи королівські митники порушували правила збо­ру мит у купців па коломийських торгових шляхах, що викликало скарги купців. Королівська комісія мусила це полагоджувати урядово.

Коломийські міщани домоглися від короля, щоб Коломия стала основним складом солі, яку перевозили через місто із солеварень Гу-цульщинн. Вони вимагали, щоб усі солеторгівці - - селяни із сіл і околиць Коломиї, Снятина, Коропця, — переїжджаючи на Поділля з сіллю чи іншими товарами, не минали Коломиї, а затримувались тут і продавали сіль місцевим міщанам.

На їх вимоги король Казимир Ягайлончик, щоб полегшити стан міста, в 1456 році наказує, аби волостяни, їдучи з околиць Коломиї, Снятина і Коропця на Поділля з сіллю чи іншими товарами, міста не поминали і лише міщанам продавали сіль чи там її складали: "Якщо би хтось противився тій постанові, мав бути затриманий, а майно йо­го і товар — віддані на користь скарбниці".'1

Л.Вайгель, використовуючи копії цих королівських привілеїв, що зберігалися в його часи в архіві міста Коломиї, наводить історичну звістку про те, що 16 березня 1456 року в Кракові Кази­мир Ягайлончик звертає увагу на скаргу коломийського нотаріуса Івана про слабе виконання наданих раніше коломийським міщанам привілеїв стосовно складу солі.

У торговому привілеї, наданому 16 березня 1456 року на про­хання міського нотаріуса в Коломиї Івана як представника міста, сказано: ''Довідавшись, що селяни з коломийської, снятинської, коропецької округ гендлюють сіллю та іншими товарами, чинячи тим місту шкідливу конкуренцію, забороняю їм те робити під загрозою арешту і конфіскації товарів на користь королівської скарбниці.

Коломия була визначена головним пунктом складу солі, а тому, їдучи тими сторонами, купці не мали права обминати місто. Оголошення того королівського розпорядження, а також контроль за його дотриманням доручалися старостам у Коломиї, Снятині і Коропці.

6 квітня 1460 p. був виданий привілей короля Казимира Ягайлончика місту Коломиї, який підтверджував привілей, виданий ще в 1424 році Владиславом Ягайлом і навіть привілей Казимира Велико­го.

За наступними привілеями того ж 1460 року королівський при­суд заборонив тутешнім купцям торгівлю у Львові, а в 1472 р. Коло­мию прирівняли в привілеї зі Львовом, як одне з королівських міст, де можна було ув'язнювати львівських купців.''

Коломийські тижневі торги і річні ярмарки були здавна багато­людними. Вони не поступалися відомим снятинським і навіть львівським ярмаркам. "Здається, немає більшого міста на Русі як Коломия над річкою Прутом, де б така сила була торговельного люду з різних сторін і країв. Тут можна побачити во­лохів, угрів, поляків, греків, московитин, вірмен, жидів, циганів, турків, литовців, видасться тут вавилонське скопище різних торгівців світу — і так день в день, рік в рік", — влучно писав один із сучасників на початку XVIII століття, спостерігаючи гомін частих коломийських торгів і ярмарків.

Це було для сучасника не дивним, бо через місто Коломию пе­реїжджали торгівці з різних сторін не лише Покутського краю, але й купці з Молдавії, Угорщини, Трансільванії, Польщі, Литви, їхали цілими валками відомі коломийці coлеторгівці з Наддніпрянської України.

Все це пояснюється тим, в першу чергу, що місто над Прутом залишалося важливим центром солеварної торгівлі, головним пунк­том складу солі, яка протягом XV —XVIII ст. вивозилася з Гуцульщини і через місто транспортувалась на Поділля, Волинь, Наддніпрянщину, Лівобережжя і навіть в Білорусію і Литву. Тоді Коломия немов єднала торгівлею сіллю всі регіони України. Михай­ло Грушевський невипадково писав, що "пізніше столиця Покуття Коломия тільки побіжно згадується в Галицькому літописі. Вона фігурує тут як місце вивозу солі і се значення задержала потім для України протягом цілого ряду століть, аж до XIX ст. Доходи із со­ляного мита ("Коломийська сіль") уже в XIII ст. робили її одною з визначних держав".''

Особливо широко на коломийських торгах реалізовувалася ху­доба, яку тут скуповували, різали, і м'ясо продавали в ятках. В люстрації Коломийського староства за 1565 р. відзначалося, що в Коло­миї "взагалі на торговий день вільно бити худобу, хто хоче, почавши від Великої ночі аж до М'ясопуст". Цей торг називали тоді "Худоба на сохачки" - тобто на продаж. Тих продавців худоби і м'яса нази­вали тоді "сохачами", які згідно міського торгового уставу платили чинш, званий "сохатнічим", від кожної убитої великої худоби плати­ли по 1 гр. або давали м'ясо. Також від вепра і дробу платили по шелягу. Сам люстратор визнавав, що "там того року худоби і м'яса було досить, бо люд густий і зваричів немало."5