Сторінка
1

Мій рідний край

Білі ослави

В підніжжі гір, де річка грає,

Де ліс шумить в п’янкім довкіллі,

Створив Господь куточок раю,

Моє село – Ослави Білі.

Це рідний край, де чисті ранки

Купаються у рутах-мятах.

Тут народилась Підгірянка

Дочка Карпат і наша мати.

Купалась тут у первоцвіті,

І пахощів вбирала вилив,

Стрічала в полонинах літо,

Черпала з гір наснагу й силу.

Знайшла в лісах добра криницю

Безмежне джерело любові,

Що світилось, мов зірниця,

В могутніх серцях могутнім словом.

Знайшла в Карпатах велич цвіту –

Те чарівне зело-коріння,

З яким несла плаями світу,

Любов велику до Вкраїни.

Вкраїна й діти – дві зернини,

Дві нероздільні квітки долі.

Немов повітря, їм щоднини,

Потрібно ласки, щастя, волі.

Марійко мила, мати рідна,

Страждальнице гірського краю,

Ми взяли волю, хоч і пізно,

Але тебе між нас немає.

Та ти живеш і нині з нами,

Бо не вмирало віще слово,

До волі веде плаями

Душі твоєї рідна мова.

Хоч внуків скроні посивіли,

Та річка знов так само грає,

І вільні вже Ослави Білі

В п’янкім довкіллі свого краю.

Михайло Михальчук.

(Збірка “Жниво на стерні”, 1997 р.)

Наймиліше мені в світі Місце, де родився. Там я зріс, пізнав там Бога, В школі там учився

Марійка Підгірянка.

СЕЛО МОЄ, НА СВІТІ ТИ ЄДИНЕ

Село Білі Ослави лежить у межиріччі Ославки й Прута біля підніжжя Карпатських гір, якраз на північній межі Гуцульщини. Майже на п'ять кілометрів простягнулося воно вздовж асфальтової дороги Делятин — Яблунів. Білі Ослави — одне з найбільших сіл Надвірнянського району. Білі Ослави розкинулося в Передкарпатському прогині, що виринає з-під насунених на нього Карпат на північ від умовної лінії Пасічна—Делятин—Яворів—Берегомет.

Загальна площа території села — 4040,4 га, в тому числі під лісом зайнято 2612,1 га, з них у Білоославському лісництві — 1245 га, Зарічанському лісництві — 1367,1 га, і 328 гектарів — Ланчинського лісництва Надвірнянського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства. Пасовища займають 237,7 га, з них полонини —100,8 га. В селі налічується 1535 дворів, проживає 4515 чоловік —всі українці, за винятком кількох росіян та молдаванки.

Білі Ослави віддалені від Івано-Франківська на 60 км, від Надвірної —на 20 км, від Львова —на 200км, від Києва на — 700 км, а до географічного центру Європи біля Рахова тільки 100 км. До залізничного вокзалу станції Делятин усього 10 км, а звідси вже поїздом чи автобусом прямуй у світ широкий. Через село курсують автобуси Коломия — Рахів, Лючки — Микуличин, Лючки — Надвірна, Чорний Потік — Надвірна, Яблунів — Івано-Франківськ. Тому односельчани жартують: аби лиш якось дістатися до Делятина, а звідтам уже й до Івано-Франківська недалеко. Або: коби до Делятина, то вже як дома. З Делятина в Ослави нерідко ходять пішки. У давнину через Страгору, що неподалік Делятина, проходив транскарпатський торговий шлях з Дністра до Закарпаття. Більше ста років тому долиною у верхів'ї Прута проклали залізничну колію. Стукіт вагонних коліс доноситься в Ослави. З гори Кіпча добре видно, як прямують поїзди в Делятині по Коломийській вітці. Ця близкість до залізниці відчутно вплинула на життя білоославчан.

Географічні паралелі і меридіани села: 48°30' північної широти і 24°42' східної довготи.

Село Білі Ослави на півночі межує з Чорним Потоком, на сході — з Чорними Ославами, на півдні через гори — з Микуличинем, на заході — з Дорою і Заріччям. Місцеві жителі знають, що Зелені свята, Успіння Святої Богородиці, Свято Дмитрія і Непорочного Зачаття Діви Марії—храмові свята у Білих Ославах.

Повна поштова адреса села: 78460, Україна, Івано-Франківська область, Надвірнянський район, с. Білі Ослави.

У селі працює автоматична телефонна станція "Атлант", код Білих Ослав 75. Чудодійна "вісімка"—то своєрідний найкоротший звуковий шлях з Ослав у весь великий світ. Ця нова імпульснокодова станція стала первістком таких АТС на Івано-Франківщині. Приїхали на пробний її пуск заступник міністра зв'язку України М. Столярчук та учасники Всеукраїнського семінару, який тоді проводився спеціалістами з будівництва й економіки обласних підприємств зв'язку.

Село наше складається з дев'яти головних кутків, які називаються: Водишний, Горбищі, Вілищі, Гаманівка, Долішня Сигла, Горішня Сигла, Печеніжин, Царинка, Свинний, що займають різні висоти над рівнем моря. З кожного кутка відкривається неповторна панорама, що дає легко орієнтуватися. В долинах хатки збігаються до купи, а вгорі поодинокі сягають хмар. До 60-х років і присілок Іванівка належав до Білих Ослав. Споконвіку так склалося, що Іванівка історично належить до Білих Ослав, а географічне — до Чорного Потоку. Це підтверджують різні документи — карти села польських та австрійських часів, численні судові справи. Білоославчани, які мешкали в крайніх хатах, ходили колядувати до своїх односельців-сусідів Гринюків, що жили в Іванівці, навпростець через Закут—усього 2 км.

Після проведення в Білих Ославах колективізації Іванівка чомусь залишилася в межах Чорнопотоківської сільської ради. Але кілька десятків білоославчан і досі обробляють свої прадідівські наділи землі, які їм передано рішенням сесії Чорнопотоківської сільради в постійне користування. Податок за землю сплачують до бюджету Чорнопотоківської сільської ради — так само, як платять до казни Чорноославської сільради за свої постійні наділи в урочищі Ядерний. Довкільну дорогу, що веде до Іванівки, на протязі десь 3 км весь час ремонтували і білоославські господарі. Тільки недавно Андрій Іванович Щерб'юк і Дмитро Якимович Струк організували її великий капітальний ремонт. Гроші на завезення піскового гравію та оплату роботи бульдозера здавали білоославці при деякій допомозі й чорнопотівчан.

Громаді села належать полонини на Рокиті і на Мокрицькому, що в межах села, раніше належали й полонини Бліхарська і Ділок біля селища Ворохта.

Десь у 80-х роках у нашому селі запровадили повуличний поділ, щоб полегшити роботу поштарям, урядовцям. Ці штучні перейменування —вулиці Шевченка, Франка, Л. Українки, Галана, Довбуша, Сагайдачного, Ковпака, Руднєва, Вершигори, Шульги, Перемоги, 8 березня, 1 Травня поступово увійшли в щоденний вжиток ославчан.

Головна вулиця села в 1991 році отримала ім'я землячки-поетеси Марійки Підгірянки. Цей асфальтований гостинець простягнувся через усі Білі Ослави, по обидва його боки розмістилися близько чотириста будинків, різних за архітектурним вирішенням, а також заклади торгівлі, освіти, медицини, церкви, каплички, хрести і пам'ятники, резиденція священика, контори двох лісництв. Десь з кілометр ця вулиця в селі тягнеться правим берегом річки Ославки, через яку прокладено два великих та один малий мости. Один з великих бетонних мостів через Ославку побудований у 80-х роках після того, як дірявий дерев'яний міст, на якому загинув у автомобільній аварії хлопчик, показали в рубриці "Перчанський телевізор" сатиричного журналу "Перець" за 1977 рік, що виходить у Києві. А як прикрашає вулицю в центрі села алея столітніх лип! Неподалік школи б'є джерело з холодною водою — не знаю, чи десь таке ви ще побачите. Цікаво, що сюди приїздив по воду аж з Делятина священик Й. Процьків.