Сторінка
4
Будучи в університеті, А. Пепшольдт оглянув учбові приміщення, дослідницькі кабінети, які справили на нього гарне враження, хоча він звернув увагу і на негативні моменти - застарілість технічного обладнання [28;c.48-50]. Залишили приємне враження у нього і відвідини Харківської палати державного майна, де увагу автора найбільше привернула колекція мінералів та новинки сільськогосподарської техніки [28;c.50-52].
А. Пепщольдт відзначив, що Харків - це прекрасне, квітуче місто, яке безперервно розширюється, і відзначає його значну роль в економіці Російської імперії [28;c.52-54].
Загалом праця А. Пепщольдта характеризується стислістю і точністю висловлювань, що притаманно науковому стилю. У ній не знаходимо ліричних відступів та виявлень особистого ставлення до міста чи до людей, яких він тут зустрічав. Однак ,незважаючи на таку досить суху форму викладу та скупість інформації про Харків, праця А.Пепщольдта являє собою цікавий матеріал для дослідників Слобожанщини середини ХІХ століття.
Майже протилежними за змістом та за формою надання інформації є замітки І.С. Аксакова, видатного російського вченого-економіста, який написав дослідження про українські ярмарки першої половини ХІХ століття. І. Аксаков приїхав до Харкова у 1856 році, пробув тут декілька місяців і поїхав до Одеси. В своїх листах до батька він ділиться враженнями від перебування на території Слобожанщини, зазначаючи, що все тут відрізняється від інших регіонів Росії: клімат, мова, одяг та звичаї населення [1;c.98-99]. І.С. Аксаков звернув увагу на те, що змішання двох різних народів – російського та українського, що відбувалося на Слобожанщині, дало негативні результати. Тутешні українці хочуть бути схожими на росіян, тому починають вдягатися по-російськи, перекручують свою мову, густо пересипаючи її русизмами, і поступово забувають свої звичаї [1;c.98-99]. Автор не вбачав у цьому наслідків русифікаторської політики царизму, а всю провину перекладав на представників верхівки українського суспільства, яка повністю втратила зв’язок зі своїм народом, бажаючи лише якомога вище піднятися службовою драбиною [1;c.98-99].
Традиційно увагу мандрівників привертала окраса міста Харкова – Харківський університет. Не став виключенням і І. С. Аксаков. При цьому він відзначив, що університет не має впливу у місті і живе своїм окремим, замкненим життям[1;c.98-99].
Таким чином, замітки І.С. Аксакова не містять великої кількості фактів з життя Харкова, але вони розкривають перед нами суть процесу формування етнографічної самобутності Слобожанщини в середині ХІХ століття.
В тому ж році Харків відвідав Н. Волобуєв. Він залишив досить докладне повідомлення про соціально-економічний розвиток міста. Його робота, яка так і називається “Місто Харків”, досить об’ємна. Вона базується не тільки на власних спостереженнях автора, але й на інших джерелах, в першу чергу, топографічних описах, історичних відомостях та спогадах інших мандрівників. У викладанні матеріалу спостерігається певна система: спочатку подаються відомості про географічне розташування міста, клімат, флору та фауну Слобожанщини [7;c.5-7], потім відомості про соціально-економічний розвиток Харкова та, на сам кінець, основні віхи його історії [7;c.10-12].
Досить велику увагу Н.Волобуєв приділив дослідженню торгівлі у Харкові. Докладно описуються 4 найголовніші ярмарки: час, коли вони відбуваються, який товар на них продають та об’єми продажу, а також маленькі губернські ярмарки [7;c.13-15]. Автор відзначив роль Харкова, як центра торгівлі на лівобережній Україні, окремо ним виділяються зв’язки міста з іншими регіонами України та Росії [7;c.16-18].
З огляду на це, можна зробити висновки, що праця Н. Волобуєва, ґрунтуючись на великому колі джерел, дає нам у першу чергу уявлення про соціально – економічний розвиток Слобожанщини в середині ХІХ століття.
Отже, таким чином, в кінці ХVІІІ-пп.ХІХ століття Харків, дякуючи своєму географічному положенню на межі степу і лісостепу, що сприяло перетворенню його у центр ярмаркової торгівлі, ремесел та промисловості; своєму унікальному розташуванню на стику двох культур - української і російської, що відбивалося на ментальності, звичаях та побуті його мешканців, привертав неабияку увагу багатьох мандрівників, які залишили свої враження від перебування, в т. ч. у формі мандрівних записок та географічно – статистичних звітів. Статусу губернського міста відповідало відкриття у 1805 р. університету, який був першим навчальним закладом на Наддніпрянській Україні.
Ці роботи є цікавими джерелами з історії Харкова зазначеного періоду, містячи важливу, а подекуди - унікальну інформацію про економічну специфіку регіону, традиції міських мешканців різного соціального та національного походження, університетське життя.
РОЗДІЛ ІІ
ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРІЇ ХАРКОВА КІНЦЯ ХVII- ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ НА СТОРІНКАХ МЕМУАРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Суттєво доповнюють наше уявлення про Харків дані, що містить мемуарна література. Потрібно зазначити, що в ХІХ столітті. написання мемуарів стало справжнім захопленням серед представників вищого світу Російської імперії. Незважаючи на значну суб’єктивність цього виду джерел, вони мають вагоме значення для дослідників, оскільки в них події описуються самими свідками, з перших вуст, що дає нам можливість отримати свіжий погляд на історичну епоху, в яку жив автор.
Завантажити реферат