Сторінка
5

Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття у спогадах мандрівників і мемуарах

Весь комплекс спогадів, в яких відображено життя Харкова кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть доцільно розподілити на дві групи. Основним підґрунтям для подібного розподілу слугує інформація, що подається у творах. Якщо автори, які увійшли до першої групи, намагалися описати життя губернського міста в цілому, то автори другої групи зосереджували свою увагу в основному на Харківському університеті, оскільки, так чи інакше, їх життя було з ним пов’язане.

Період кінця ХVІІ століття представлений лише в мемуарах Ф.П. Лубеновського, написаних в середині ХІХ століття. Автор – дворянин за походженням, який довгий час обіймав високі посади в державному апараті Російської імперії. В своїй праці, освітлюючи свій життєвий шлях, згадує Харків лише побіжно, оскільки він навчався в Харківському Колегіумі у 80-х рр. ХVІІI століття. Отже, основні відомості, які ми знаходимо у цих мемуарах, стосуються лише тогочасної забудови Харкова та Харківський Колегіум [23;c.100-101]. Цей навчальний заклад справив гарне враження на Ф.П. Лубяновського , він з приємністю згадує про викладачів та роки свого навчання [23;c.101-102]. В цей період ми знаходимо також і згадку про відвідини Харкова імператрицею Катериною ІІ [23;c.101-102] .

Загалом спогади Ф.П. Лубяновського не надто інформативні, навіть поверхневі, але вони відбивають проблемну атмосферу провінційного міста, яким був Харків в кінці ХVІІI століття.

Більш широко висвітлені у мемуарах 20-30-х рр. ХІХ століття. Серед цих робіт найбільший інтерес викликають спогади Харківського старожила, німця за походженням, міщанина за соціальним статусом, Ф.Рейнгардта. Вони досить докладні і насичені різноманітними даними, яким цілком можна довіряти, оскільки автор прожив у Харкові все своє життя і досить добре знав місто, а також життя простих харків’ян.

Потрібно зазначити, що мемуари Ф.Рейнгардта мають певну побудову. Спочатку розглядається міська архітектура, подається досить докладний план міста, потім увага приділяється торгівлі та ремеслам і на останок наводяться факти з буденного життя населення Харкова.

За свіченнями Ф.Рейнгардта Харків 20-30-х рр ХІХ століття представляв собою велике місто, населення якого налічувало 20 тисяч чоловік, мав багато кам’яних споруд, проте через відсутність бруківки всі жителі потерпали від бруду на вулицях [29;c.7-10]. Описуючи основні заняття харків’ян, автор зазначає, що торгівлею займалися переважно росіяни та євреї, а ремеслами-українці [29;c.10-13]. Що стосується торгівлі, то у спогадах Ф. Рейнгардта ми знаходимо данні про особливості 4-х щорічних харківських ярмарок та про торгівлю на міських ринках [29;c.13-15].

Досить значний інтерес привертають згадки про життя харківських міщан. Автор стверджує, що побут середнього класу та купецтва був простий і без розкоші, стиль життя відрізнявся суворою моральністю, релігійністю та працелюбством, а гостинність – головна риса того часу [29;15-17].

Таким чином, спогади Ф. Рейнгардта найбільш інформативні у порівнянні з іншими. Він ставив перед собою мету розповідати не про своє життя, а описати саме буденне життя міста протягом 20-30-х рр. ХІХ століття.

Інші спогади, що стосуються 20-х рр. ХІХ століття належать перу харківського журналіста В.Т. Масловича. Вони знаходяться в рукописах і дізнаємося ми про них з історичної розвідки І.Ф. Єрофієва. Цей рукопис І. Масловича власне є автобіографічною статтею, написаною всередині 20-х рр. ХІХ століття, тому Харків згадується ним лише оскільки він був пов’язаний з його власним життям.

І.Ф. Єрофіїв наводить декілька уривків зі спогадів В. Масловича, з яких ми дізнаємося про існування у Харкові двох пансіонів для хлопчиків – німецького та французького. Обидва вони знаходилися на Катеринославській вулиці поблизу університету і постійно між собою суперничали [12;c.72-73]. Є також згадка про день святкування річниці відкриття університету, на якому були присутні майже всі поважні особи міста [12;c.72-73].

Загалом, більша частина спогадів пов’язана з Харківським університетом та його викладачами, оскільки, на думку автора, це був центр харківського культурного життя 20-х років ХІХ століття.

Остання робота з цієї групи мемуарів – “Воспоминания учителя” І.Г. Кулжинського. Автор, вчитель Ніжинського ліцею, був переведений до Харкова викладачем латині в місцеву гімназію.

Він приїхав у місто влітку 1829 року, саме під час Успенської ярмарки. Харків справив на нього неабияке враження. Місто, за словами І.Г. Кулжинського, добре впорядковане, повне “довольствия и изобилия”, а місцеве населення привітне і гостинне [20;c.12-13]. Автор відзначив, що завдяки університету, у місті зберігаються і поширюються тенденції до освіченості та просвітництва [20;c.13-14]. Оскільки І.Г. Кулжинський був вчителем, то значне місце в його праці займає опис Харківської гімназії, яка на той час мала 4 класи та більше 400 учнів [20;c.13-14]. З гордістю він згадує про те, що певний час викладав латину синові засновника Харківського університету В.Н. Каразіна [20;c.14].

Ще одну велику групу джерел складають мемуари викладачів та колишніх студентів Харківського університету. Вони розкривають перед нами більш повну картину життя і діяльності цього навчального закладу. Ці спогади часто носять емоційне забарвлення, автори, особливо з числа колишніх студентів, інколи приховують деякі факти, або ж навпаки намагаються прикрасити дійсність чи підкреслюють свою участь у подіях. У спогадах студентів більш відверто висловлюються їх погляди на навчальний процес та викладачів, містяться цікаві факти зі студентського життя тих часів.

У спогадах же викладачів знаходимо інформацію про офіційний статус університету, про взаємини між викладачами та студентами, вплив університету в місті.

На початку ХІХ століття у Харківському університеті працювало багато іноземців. Їхні спогади цікаві насамперед тим, що це погляд сторонніх людей на наше життя та культуру.

Найбільш інформативними, цікавими та яскравими спогадами про Харків є, на мою думку, спогади які залишив Х. Роммель- німецький історик, який працював у Харківському університеті протягом 1811-1814 рр. З них, зокрема, можна довідатися про життя цього навчального закладу в ці роки: стан викладання, відносини між професорами та побут студентів [30;c.50-67]. Проте до цих відомостей треба ставитись обережно, зважаючи на те, що автор був ображений керівництвом університету і тому в його творі “Пять лет из истории Харьковского университета” переважає емоційне сприйняття подій, мають місце перекручені факти і тенденційне ставлення до окремих осіб.