Сторінка
2
Друга група джерел складається з мемуарів, що були написані мешканцями Харкова, або людьми, що тут тимчасово проживали. В цій категорії особливо виділяються своєю докладністю і інформативністю спогади харківського старожила - Ф.Рейнгардта [29].
Наступна підгрупа складається з мемуарів, які, так чи інакше, стосуються харківських навчальних закладів. Це спогади Ф Лубяновського, що містять згадки про Харківський колегіум кінця ХVІІІ століття, В. Масловича, де описується приватні навчальні пансіони для хлопців, та згадується про університет, І.Кулжинського, який описує першу харківську гімназію наприкінці 20-их рр. ХІХ століття, а також Г.Селіванова, який присвятив свої спогади харківській третій гімназії 50-х рр. ХІХ ст. [12,20,23,32].
Ще один великий масив джерел являють собою спогади студентів та викладачів Харківського університету. Більшість з цих мемуарів можна віднести до праць, які всебічно висвітлюють університетське життя. Прикладами такого роду мемуарів є спогади Л.Нічпаєвського, С.Геєвського ,М.І.Костомарова, Ф.Неслухівського, І.Любарського [9,19,24,27].
Аналізуючи тексти, можна виділити ряд тем, найбільш притаманних даному виду джерел. Майже всі мемуаристи характеризують викладацький склад і описують навчальний процес. Ця тема була провідною протягом всього ХІХ століття. Цікаво, що випускники університету першої половини століття, такі як М.І.Костомаров і М. Леваківський згадують викладачів, передусім, у зв’язку з певними курйозними випадками, тоді як спогади вихованців пореформеного періоду більш детально висвітлюють зміст лекційних курсів, суспільну діяльність та моральні обліки окремих професорів.
Більшість спогадів про харківський університет належить його вихованцям. Всі вони з любов’ю говорять про час, проведений у стінах університету, оскільки людям завжди приємно згадувати юність.
Дуже цінними є мемуари професорів - В.І. Лапшина, М.М. Ковалевського та Д.І Багалія [2,18]. Їх автори протягом тривалого часу брали участь в університетському житті, і тому спогади, які вони залишили, охоплюють доволі великі проміжки часу і багаті на порівняння різних епох в історії університету. У більшості випадків мемуари професорів писалися з розрахунком на публікацію.
Отже, причини появи великої кількості мемуарів про університет полягали передусім у розвитку самого університету - поступовому збільшенні кількості студентів та викладачів, посилення його наукового та громадського значення.
Таким чином, кількість творів мемуарно-описового характеру, які висвітлюють ті чи інші аспекти історії Харкова кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., досить значна і достатня для досягнення автором мети.
Мета даної роботи - виявити якомога більшу кількість спогадів, що торкались би Харкова у зазначений період, дати характеристику змісту зазначених творів, виявити їх особливості і спробувати визначити значення робіт мемуарно-описового характеру як джерел з історії Слобідської України кінця ХVІІІ- початку ХІХ століть.
Структура роботи, підпорядкована меті, складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. В основу її покладено проблемно-хронологічний принцип, що дозволяє більш ґрунтовно й комплексно висвітлити досліджену проблему.
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначено мету роботи, стан наукової розробки проблеми, дано аналіз джерельної бази роботи.
У першому розділі -“Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть у записках мандрівників”- дано характеристику комплексу записок мандрівників, що стосуються життя Харкова у зазначений період.
У другому розділі - “Харків другої половини ХVІІІ - початку ХІХ ст. у спогадах і мемуарах ”- міститься огляд творів мемуарно-описового характеру, які дають відомості про соціально - економічний та культурний розвиток Харкова у цей період.
У висновках зроблено підсумки роботи та сформульовано її загальні положення.
РОЗДІЛ І.
ХАРКІВ КІНЦЯ ХVIII – ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ У СПОГАДАХ МАНДРІВНИКІВ
Дух епохи просвітництва, що охопив Російську державу в кінці ХVIII ст. і приніс з собою жагу пізнання невідомого та інтерес до соціальних проблем, підштовхнув інтелектуальний, соціально-економічний розвиток, який вимагає більш докладної інформації про усі регіони країни. Європеїзація країни викликала у середовищі найосвіченіших верств населення зацікавленість історією, географією рідної землі, традиціями та звичаями власного народу. Саме з другої половини ХVІІІ століття починаються інтенсивні та ґрунтовні дослідження майже усіх областей Російської імперії, що проводилися як вченими і співробітниками провідних наукових установ так і непрофесіоналами, котрі, подорожуючи безмежними просторами країни, намагалися залишити свої враження від побаченого у формі записок чи щоденників.
Слобідська Україна на той час не була якоюсь казковою землею, яка б вабила мандрівників своїми дивами, проте протягом другої половини ХІХ ст. продовжувала зберігати певний статус невідомої землі, тому поряд з топографічними описами Харківського намісництва ХVІІ століття та іншими статистичними описами, відомості про територію Слобідської України зустрічаємо в ряді описів, зроблених мандрівниками. Записки ці переважно складалися відразу під час подорожі, під впливом свіжих вражень. Лише деякі автори користувалися письмовими джерелами для передачі більш детальної інформації про об’єкти своїх спостережень. Багато хто, ставши жертвою власної довірливості, передавав недостовірні чутки та місцеві плітки. Тому потрібно критично ставитися до цього виду джерел.
Найбільш докладні відомості про Харків кінця XVIII ст. залишив у своїй праці “Путешественные записки от Петербурга до Херсона в 1781-1782 гг.” В.Зуєв. Він, як член вченої ради російської академії наук, був направлений цією постановою для вивчення приєднаних до російської імперії територій на півдні України. Подорожуючи, В.Зуєв цілеспрямовано складав описи тих територій, де зупинявся. Дані, які він наводить, дуже точні і подаються за своєрідною системою: спочатку подається загальна характеристика устрою міста, його забудови [14, c.187], потім автор звертає увагу на соціально - економічний розвиток Харкова [14, c.189] , а також його культурне життя [14, c.189]. В.Зуєв навіть намагається дослідити історію походження назви міста, яку виводив від козака Харитона (Харька) , що нібито жив тут у давнину [14,c.190]. Автор повідомляє, що відомості, які він подає у своїй праці були запозичені в землемірів, котрі складали карту харківського намісництва, а також безпосередньо з канцелярії генерал - губернатора Щербина.
Завантажити реферат