Сторінка
3

Індокитайський конфлікт: витоки, сутність, урегулювання

3. Досягнення Угоди про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі та її міжнародні й внутрішньополітичні наслідки.

Саме сила комуністичного руху опору змусила Вашингтон погодитися на початої мирних переговорів, а визначальним у цьому відношенні став в'єтконгівський "новорічний наступ у січні-лютому 1968 р., коли навіть у Сайгоні повстанці досягли центру міста і атакували американське посольство. Вже 31 березня того ж року Л.Джонсон віддав наказ про обмежене бомбардування території ДРВ і висловив готовність приступити до переговорів із її урядом. Після офіційної згоди Ханоя вони розпочалися 13 травня 1968 р. в Парижі. А за три дні до президентських виборів, 1 листопада, США за наказом Л.Джонсона повністю припинили бомбардування ДРВ.

Новий господар Білого Дому Річард Ніксон продовжив переговорний процес уже на чотиристоронній основі: США, ДРВ, Народний фронт визволення Південного В'єтнаму і сайгонський режим. А 25 липня 1969 р. на прес-конференції на о.Гуам Р.Ніксон виклав нову зовнішньополітичну доктрину США. Вона зводилася до того, що, як і раніше, Америка буде брати участь в обороні й сприяти економічному розвитку своїх союзників, але вже не в змозі це робити в повному обсязі. Конкретним виявом "гуамської доктрини" Р.Ніксона стала політика "в'єтнамізації", що полягала в продовженні Індокитайської війни без участі американських збройних сил, у крайньому разі - сухопутних військ, та покладанні основного тягаря війни на сайгонську армію. Саме реалізація "гуамської доктрини" Р.Ніксона привела до виведення американських військ із В'єтнаму. На весну 1972 р. усі наземні сили США знаходились на тилових позиціях.

Оскільки офіційні паризькі переговори явно "буксували", паралельно з початком виведення американських військ у французькій столиці почалися неформальні зустрічі радника президента СІЛА з питань національної безпеки Г.Кіссінджера і спеціального представника ДРВ Ле Дик Тхо. На них здійснювався зондаж позицій і пророблення можливих компромісів. На початку 1972 р. Вашингтон поновив бомбардування території ДРВ і розгорнув "дипломатичний наступ" на Ханой, спрямований на нормалізацію відносин із КНР. Але хоча США скинули на В'єтнам 8 млн.т бомб (у два з половиною рази більше, ніж на всіх фронтах Другої світової війни), їм довелося повернутися за стіл паризьких переговорів і піти на компроміс. Лише в другій половині грудня 1972 р. американська авіація втратила 34 стратегічних бомбардувальники Б-52, кожен вартістю 8 млн.дол.

27 січня 1973 р. у Парижі була підписана угода про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Вона зафіксувала поважання незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності країни, визначила умови припинення бойових дій, зберігаючи за сторонами на Півдні зони, що знаходилися під контролем комуністів і сайгонського режиму, а також встановила, що в 60-денний строк із Південного В'єтнаму будуть виведені американські й північнов'єтнамські війська. Учасники Паризької угоди підтвердили чинність Женевських угод 1954 р. по Камбоджі й Женевських угод 1962 р. по Лаосу.

Переговори між представниками прокомуністичного Патріотичного фронту Лаосу і нейтралістського уряду Суванна Фуми увінчалися підписанням 21 лютого 1973 р. у В'єнтняні Угоди про відновлення миру й досягнення національної згоди в Лаосі. Вона передбачала створення Тимчасового уряду національної єдності та Національної патріотичної консультативної ради, а також проведення країною нейтралістської зовнішньої політики. Але реалізувати Угоду вдалося лише у квітні 1974 р., коли комуністичні сили розгорнули широкий наступ на позиції сайгонського режиму. На той час американський Конгрес уже відмінив "тонкінську резолюцію" 1964 р. і відмовив адміністрації Р.Ніксона у терміновому виділенні Сайгону додаткової військової допомоги. Участь в Індокитайському конфлікті коштувала США більше 350 млрд.дол. і забрала життя 58 тис. американських солдат, важко підрахувати моральні збитки Вашингтона. Залишений заокеанськими союзниками напризволяще, режим Тхієу впав 30 квітня 1975 р., двома тижнями раніше в Пномпень увійшли війська "червоних кхмерів", а 2 грудня того ж року Національний конгрес народних представників Лаосу проголосив ліквідацію монархії та створення Лаоської Народно-Демократичної Республіки. 2 липня 1976 р. на першій сесії Національних зборів у Ханої було проголошено об'єднання В'єтнаму й створення Соціалістичної Республіки, "теорія доміно" Д.Ейзенхауера, принаймі частково, спрацювала, Установлення на всій території В'єтнаму та Лаосу комуністичного режиму супроводжувалося розгортанням політичних репресій. Понад 1 млн. мешканців Південного В'єтнаму, передусім політично "неблагонадійних", було вислано до сільської місцевості. Націоналізація торгівлі змусила до еміграції понад 140 тис. китайців, лише протягом 1980 р.

більше півмільйона "людей у човнах" морем утекло з В'єтнаму. Лаос унаслідок економічних експериментів за в'єтнамським зразком опинився в десятці найбідніших країн світу.

Ще трагічніше розвивалися події у Камбоджі, де лідер "червоних кхмерів" Пол Пот вирішив здійснити "стовідсоткову повну соціалістичну революцію". З Пномпеня та інших міст країни протягом 72 годин було виселено 3,5 млн. чол., закрито всі святині, школи, ліквідовано телебачення, заборонено видання книг, газет і журналів, відмінено гроші. Усе населення, починаючи з 14 років, виконувало трудову повинність, за запізнення до роботи відрубувано пальці. Суспільні групи, призначені до цілковитого фізичного знищення ("прислужники капіталізму"), включали колишніх учителів, студентів, монахів, офіцерів, проституток і жебраків.