Сторінка
1

Товарне виробництво, товар і гроші. Основні форми виробництва. Товарне виробництво та його характерні риси

На сьогодні людство досягло такого рівня потужності сукупної виробничої сили, коли зі всією очевидністю під впливом загрози глобальної екологічної катастрофи постає питання про заміну пануючих у суспільстві принципів організації людської діяльності на нові, адекватні ситуації, що склались, на накопиченому знанні як про саме суспільство, так і його місце в пізнаній природі.

Як наголошує В.С.Крисаченко, за останні роки нагромаджено чимало методологічного і теоретичного потенціалу щодо розуміння взаємин людини і природи, процесів історії та еволюції. Він повинен розумно використовуватися для розв'язання проблем гармонізації коеволюції процесів, що постають перед людством. Необхідно при цьому враховувати переваги кожної з існуючих парадигм та концепцій, уникнувши їх однобічності та обмеженості (які, природно, існують). Інакше кажучи, реалії буття вимагають інтегративного, системного бачення людини, поєднання історичного та еволюційного параметрів її буття. Це саме той випадок, коли наукове пізнання має концентруватися на об'єкті, а не на предметі чи аспекті дійсності.

Вихідним принципом для теоретичного вирішення даної проблеми є визнання нерозривної єдності людини та природи. Як зазначає російський філософ Г.С.Батіщев, для того, щоб побачити та адекватно оцінити глобально-екологічну проблематику в її цілісності, необхідно визнати екологічну несумісність всякої односторонньої, антропоцентричної позиції та всіх тенденцій та факторів, що можуть бути їй притаманними: від практично здійснюваної претензії бути верховним господарем, нічим необмеженим розпорядником, підкорювачем і володарем всього оточуючого світу - і до тих особливостей та обмеженостей, парадигмально-стильових рис нашого мислення, нашого категоріального апарату, які відповідають вказаним претензіям. Від таких здатностей і означених рис якраз і важливо послідовно звільнюватись. З визнання нерозривної єдності суспільства та природи, суспільства як невід'ємної частини природи не варто робити висновок про їх рівнозначність. Суспільство є невід'ємною частиною природи постільки, поскільки воно може існувати лише в певних, досить вузьких рамках стану оточуючого природного середовища, в той час як природа цілком може обійтись без нього.

Формування адекватного розуміння причин сучасної екологічної кризи неможливе без вияснення місця людини в природному світі, місця і специфіки суспільства в ряду інших природних систем, в еволюції самої природи. Розв'язання цієї проблеми базується на розкритті специфіки існування людини, особливостей її природоперетворюючої діяльності, про що говорилося у попередніх темах.

Соціальний розподіл людської діяльності породжує «частковість» існування людини і «частковість» в освоєнні природного простору, що призводить до антропогенних порушень відпра­цьованих біосферою за мільярди років еволюції колообігів речовини та енергії. Наслідком цього є дисгармонія у відносинах суспільства та природи, в самих природних процесах.

Історія людського суспільства як специфічної природної підсистеми є історією пізнання, освоєння та перетворення оточуючого світу. Людина є спадкоємцем природи, результатів її розвитку, її тенденцій та прихованих потенцій. Природа є її абсолютною передумовою. Людина не лише «виходить» з природи, але й ніколи не залишаючи її, продовжує поглиблювати та розширювати свій зв'язок з нею на всіх щаблях та рівнях свого діяльнісного розвитку. В той же час історію взаємовідносин суспільства та природи можна представити як неперервний ланцюг екологічних криз та катастроф, породжених антропогенними впливами, що постійно збільшуються в масштабах. Однак на сьогоднішньому щаблі розвитку цивілізації екологічна криза досягла глобальних масштабів, і під загрозу поставлено існування людини як біологічного виду. Вирішувати цю проблему традиційними шляхами (міграція, втрата значних частин людської популяції і т.п) на сьогоднішній день не є можливим. Питання полягає в корінному розв'язанні проблеми дисгармонії у відносинах суспільства та природи.

Людство в процесі освоєння природи, з одного боку, все більше звільняється від безпосередньої залежності від оточуючого середовища, а з іншого - збільшує свою залежність від знань про природу, правильності цілей і здатності враховувати всю багатоманітність наслідків свого втручання в природні процеси. Глобальні екологічні наслідки людської діяльності показали, що природа вже не може відновлювати порушений баланс, не створюючи загрози самому існуванню людини.

Людина, виникнувши як природна істота, виділилась з природи саме завдяки неприродному характеру своєї діяльності. З перетворенням біологічного виду homo sapiens в людину відбулась заміна його біологічної еволюції соціальною, безпосереднього освоєння природи - опосередкованим, природно-тваринної діяльності, де цілепокладання знаходиться поза нею, людською доцільною діяльністю, безпосереднє підкорення законам природи, підкоренням опосередкованим і безпосередньою незалежністю. Глобальна екологічна криза, з якою зіткнулось людство в цілому, показала історичну обмеженість людини, що протиставляє себе в своїх діях природі. Хоча такий спосіб організації людської діяльності і став основою для становлення людини як істоти розумної, але, виникнувши на певному етапі цього становлення, на іншому він повинен зникнути. Сигналом до цього і є глобальна екологічна криза.

У подоланні цієї кризи існує кілька варіантів.

По-перше, негативне (щодо людини) вирішення - вимирання людства внаслідок глобальної екологічної катастрофи (за деякими даними цей процес може початись приблизно в 2050-х роках, а на думку Г.О.Бачинського - ще раніше - в 2030-х роках), поступове зникнення слідів його перебування в природі і досягнення нової рівноваги в природній системі без людини.