Сторінка
6
Поняття гармонія походить з давньогрецької, де цим терміном позначались договір, злагодження, стрункість, зв'язок, скрепи, тобто це - внутрішня і зовнішня упорядкованість, узгодженість, цілісність явищ та процесів.
В історії категорію гармонії розробляли в онтологічному, гносеологічному, етичному, естетичному, соціальному аспектах, а зараз - і в соціоекологічному. Гегель визначав гармонію як деяку внутрішню узгодженість різноманітних частин цілого. Гармонія являє собою таке співвідношення якісних відмінностей, що, взяті у їх сукупності, витікають із сутності самої речі. В марксизмі під гармонією розуміється один з видів об'єктивного універсального зв'язку, що характеризується стрункою узгодженістю частин цілого, його основних суперечностей, відповідністю об'єкта (системи) зовнішнім умовам середовища. Гармонія передбачає таку узгодженість, яка відповідає законам доцільності, оптимальності та краси, являючи собою їх органічну єдність.
На думку Л.І.Сидоренко, на становлення норм та ідеалів екологічного знання в цілому вплинула культурно-філософська концепція гармонії - гармонійність світу, природи, гармонії між людиною і природою, що зародилась ще в античності. Саме гармонійність увійшла в екологію як уявлення про ідеал екологічного, а саме про таке відношення живої системи (людини) і довкілля, коли вони максимально пристосовані одне до одного. У сучасній екології гармонійними вважаються такі взаємовідношення «людина і природа», коли людина не завдає шкоди, не руйнує природу.
Категорія гармонії - одночасно і людський «запит» до природи, і «запит» природи до людини. Вона синтезує в собі два напрямки пізнавального інтересу: від людини до природи і
від природи до людини. Пов'язуючи категорію гармонії з відображенням базово-вихідної суперечності людського буття в природі, можна говорити про її двояку вкоріненість: з одного боку - в людській діяльності, а з іншого (через універсально-предметний характер останньої) - в природі як такій. Через категорію гармонії світ береться в єдності з людиною як істотою, що потребує гармонії і відповідальна за неї.
В історії культурної свідомості образ гармонії завжди виникає в опозиції «гармонія-хаос». Фіксація проблеми досягнення гармонії у взаємовідносинах суспільства та природи є, одночасно, і визнанням наявної в них дисгармонії. Апеляція до гармонії є завжди симптомом існуючої дисгармонії.
Поняття гармонізація означає певне облаштування, впорядкування, тобто активність направлену на подолання розладу, досягнення узгодження, скріплення розірваного. Стосовно взаємовідносин суспільства та природи стратегія гармонізації є прагненням оптимально узгоджувати дві лінії залежності - людини від природи і природи від людини. Гармонізація взаємовідносин суспільства та природи зможе настати в результаті такої зміни людської діяльності, коли людство, базуючись на пізнаних природних закономірностях, візьме на себе функцію управління природними процесами, тобто при переході біосфери в свій якісно новий стан - в ноосферу.
Поняття гармонії стосовно взаємодії суспільства та природи відображає своєрідний ідеал їх взаємодії; вона полягає в відносній, динамічній рівновазі з найважливіших сторін їх взаємодії, іншими словами - у врівноваженості процесів суспільного споживання та відтворення найважливіших природних ресурсів. Досягнення цього ідеалу передбачає попереднє досягнення оптимальності взаємовідносин суспільства та природи, оптимізації людської природоперетворюючої діяльності.
Абсолютній гармонії людини і природи стоїть на заваді фундаментальний характер діалектичної суперечності між цими двома частинами єдиної системи. Людина приречена на боротьбу з природним середовищем і, одночасно, на боротьбу з самою собою.
Тим не менш у процесі боротьби можливе встановлення на кожному етапі взаємодії суспільства та природи більш чи менш гармонійного співвідношення соціальних та екологічних цілей та потреб, що, в свою чергу, є основою для гармонізації системи «суспільство - природа ».
Стосовно взаємодії суспільства та природи необхідно говорити не про рівновагу сил, а процесів, і гармонійність цієї взаємодії може полягати в неперервному процесі досягнення динамічної рівноваги та, одночасно, в її подоланні, без якого неможливий подальший прогресивний розвиток цивілізації.
Література:
1. Гармонизация системы «общество-природа"/ Под. ред. М.Т. Бакка, О. А. Пирський. Екологія та захист ноосфери. - Житомир, 1998. -С.182-187.
2. Гавриленко Б.Б. Соціальна екологія: Навч. посібник. -Запоріжжя, 2001. - С.140-142.
3. Гармонизация системы «общество-природа» / Под. ред. Г.С. Батищева. - М., 1989.
4. Гор А. Земля в рівновазі. Екологія і людський дух. - К., 2001. - С.303-334.
5. Крисаченко B.C. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. - К., 1998. - С.632-649.
6. Мурашенцев В., Юшкина И. Человек и природа. - М., 1982. -С.98-105.
7. Платонов Г.В. Гармонизация отношений общества с природой и проблема развития биосферосовместимого производства//Тезисы докладов Всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». - Часть 1. Львов 1986. - С.63-64
8. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С. 138-158.
9. Соломина СП. Взаимодействие общества и природы. - М., 1983. - С.226-234.
Завантажити реферат