Сторінка
3

Товарне виробництво, товар і гроші. Основні форми виробництва. Товарне виробництво та його характерні риси

Однак ні визнання суспільства складовою частиною природи, ні збільшення обсягу знань людини про оточуючий світ та способи оптимального отримання цих знань ще не є самі по собі достатньою умовою подолання глобальної екологічної кризи. Вони лише показують історичну обмеженість сучасного способу буття людини, обмеженість самої сучасної форми людської діяльності. Можливість позитивного вирішення глобальної екологічної проблеми, оптимізації людської діяльності з точки зору соціоприродних відносин, а отже, і оптимізації самого суспіль­ства, знаходиться в області організації людської діяльності.

На думку Б.Б.Гавриленка, у своєму прагненні звільнитися від прямої залежності природи внаслідок досягнень НТП суспільство все більше залежить від природного добробуту та здатності відновлюватись після антропогенного впливу. Це визначає основне соціальне замовлення в науці: забезпечити теоретичну розробку засад оптимізації природокористування. Тобто при мінімальних витратах знайти шлях екологізації виробництва і відновити стійкий стан екосистеми. Необхідно розробити екологічні нормативи, визначити шляхи збереження ресурсів. Виробнича діяльність людства повинна бути адекватною закономірностям, що об'єктивно протікають у навколишньому середовищі.

Останнім часом у науковій літературі з філософсько-соціальної проблематики помітне значне зростання публікацій з світоглядних проблем, що включають проблему технології. Бум у розробці цієї проблематики, її зближення з проблемою взаємовідносин людини та природи викликаний, в першу чергу, усвідомленням важливості ролі технології в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства з розвитком наукоємних галузей виробництва, таких як інформатика, робототехніка, ядерна та термоядерна енергетика, генна інженерія та багатьох інших. Стає очевидним, що не менш важливим, ніж питання «що виробляється?», стає питання «як виробляється?». Сутність технології аналізується з ряду позицій, даються різні визначення даного поняття (детальніше ця проблема була розглянута в попередніх темах).

Технологію в найбільш загальному вигляді (як спосіб організації діяльності) можна розділити на два основних види - природну технологію і людську. Природна технологія як спосіб організації руху живої та неживої природи відрізняється граничною оптимальністю з позиції цілісності природної системи в цілому. Ця особливість фіксувалась людством протягом всієї його історії, на рівні констатації природи як зразка для наслідування. Специфічно ж людський спосіб освоєння природного простору вирізнявся тим, що все більш розвиваючись, він відходив від природних зразків. Це і винайдення колеса, і всіх заснованих на ньому способів пересування, що не мають аналогів у живій природі, гребного гвинта, пропелера і жорсткого крила в літакобудуванні і т. ін.

У природі доцільність існування, діяльності, оптимальності розвитку окремих систем визначається рамками існуючих рівноваг між системами. Якщо розвиток одного з елементів перевищував допустимі можливості, то ця система або зникала, або якісно реорганізовувалась, пристосовувалась до нових умов. У середині ж кожної окремої системи доцільність її функціонування зумовлюється внутрішніми необхідностями та зовнішніми можливостями. Людське суспільство, як природна система, направляло всю свою діяльність на розширення, розмноження та зміцнення гарантій свого існування.

Не маючи можливості освоїти всю природу одразу, в силу обмеженості знань та технічних можливостей, людство освоювало її «по частинах». Це зумовлює «поділ» єдиної мети на ряд локальних цілей. Викликана цим нерівномірність освоєння різних частин природи приводить до того, що загальний спосіб організації людської діяльності «подрібнюється» на обмежені технології, що виступають частковими моментами природної.

Людська діяльність, включаючи в себе момент цілепокладання та момент цілевиконання, має доцільний характер, тобто в своєму русі узгоджується з поставленою метою. У зв'язку

з питанням про відповідність результату діяльності поставленій меті вирішується проблема ефективності людської діяльності. Вона може бути визначена як співвідношення бажаного ре­зультату (мети) з отриманим. Чим більша відповідність результату і мети, тим вища ефективність акту діяльності і навпаки. Ефективність діяльності визначається і ефективністю технології як способу її організації, тобто, чим більше спосіб реалізації відповідає можливостям досягнення поставленої мети, тим вищим буде ступінь відповідності їй отриманого результату. Найважливішою умовою підвищення ефективності людської діяльності є рівень уявлень про бажаний результат та можливі способи його реального досягнення, тобто рівень знань.

Вся історія людської діяльності є історією підвищення її ефективності. Однак питання про ефективність знаходиться «в середині» самої діяльності, оскільки воно включає в себе і мету, і цілепокладання та цілевиконання, і сам результат. З позицій же цілісності природної системи людська діяльність є, перш за все, природний процес, зумовлений необхідністю існування людського життя. Людина в процесі праці бере на початку природний предмет і створює в його кінці продукт, перетворений в цьому процесі, який може існувати, врешті-решт, лише згідно з законами природи.

Оскільки людські знання про закони природи мають обмежений характер, то для збереження цілісності глобальної екосистеми і умов біологічного існування людини поряд з проблемою ефективності людської діяльності постає проблема її оптимальності. Оптимальність діяльності є співвідношенням способу організації людської діяльності з дійсними законами природи. Чим більше організація людської діяльності відповідає об'єктивним закономірностям природи, тим вищою є оптимальність цієї діяльності, тобто тим більшою є можливість уникнути негативних наслідків втручання в природу, тим менше порушуються механізми підтримки динамічної рівноваги біосфери.