Сторінка
1

Суспільне виробництво і його результати Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво

Взаємовідносини суспільства та природи пройшли в своєму розвитку ряд етапів, які суттєво відрізняються один від одного. Людство досить давно усвідомлювало цей факт і намагалось класифікувати ці періоди у розвитку глобальної системи «суспільство-природа». До найдавніших спроб можна, на нашу думку віднести існування та широке розповсюдження в масовій свідомості так званої легенди про «золотий вік». Як вже зазначалося, в ній засобами відображення міфологічного світогляду, через художні образи показувалась залежність людського існування від природних явищ та стихій. Згідно з цими уявленнями природа розглядалась як космос, явище, що має чітку внутрішню організованість, упорядкованість і підпорядковане єдиному началу і законам краси та гармонії. Людина від початку знала ці закони і жила у відповідності з ними в стані гармонії мікрокосмосу і макрокосмосу. Відмова від слідування цим законам призвела до появи дисгармонії між людиною і оточуючим світом, а подальше їх «забуття» - і до внутрішньої неузгодженості, негараздів індивідуальних та суспільних.

З переходом до панування монотеїстичних релігій природа уявлялась як щось одного разу створеного згідно з волею Божою і існуюче незмінно аж до кінця світу. А суттєві зміни в оточуючому світі якщо й допускались, то лише як існування світу до Всесвітнього потопу і після нього. Це був момент єдиної суттєвої зміни в природі, яку допускала релігійна свідомість.

Лише з відмовою від релігійного світогляду і рядом фундаментальних відкриттів у природознавстві, в першу чергу відкриття Ч.Дарвіном законів еволюції живої природи, стало можливим зробити дійсно наукову періодизацію історії взаємовідносин суспільства та природи. Перша така спроба, на нашу думку, була зроблена Ф. Енгельсом в його знаменитій роботі «Походження сім'ї, приватної власності та держави". В ній він, означаючи основні етапи розвитку людського суспільства, виділив такі основні:

• дикість - період переважного присвоєння готових продуктів природи; штучно створені людиною продукти слугують, головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння.

• варварство - період введення скотарства та землеробства, період оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності.

• цивілізація - період оволодіння подальшою обробкою продуктів природи, період промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва.

Як бачимо, Ф. Енгельс пов'язує основні етапи становлення людського суспільства з етапами взаємовідносин з природою, а критерієм для такої періодизації він вибирає пануючий спосіб освоєння оточуючого середовища. Дещо нечітким може здатися визначення третього періоду як «оволодіння подальшою обробкою», але уточнення його як «періоду промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва» розкриває його якісну відмінність від попереднього. Останнім етапом у розвитку взаємовідносин між суспільством та природою в марксизмі вважався комунізм як «завершений натуралізм».

У науковій літературі радянських часів епігони К.Маркса та Ф. Енгельса від надмірної відданості своїм вчителям іноді створювали досить химерні схеми періодизації взаємодії суспільства та природи. Показовою є спроба, зроблена В.К. Рахіліним, який виділяв такі періоди:

• стародавній період - час накопичення знань про природу і початок формування основних типів взаємовідносин людини і природи;

• рабовласництво - час інтенсивного розвитку землеробства і скотарства;

• феодалізм - новий етап в освоєнні природи людиною;

• капіталізм - ера активного промислового використання природи, що ігнорує екологічні закони;

• соціалізм - період наукового природокористування.

В даному випадку робиться спроба підігнати історію взаємодії суспільства з природою у відповідність до існуючої формаційної схеми розвитку самого людства, завдяки чому і виникають такі визначення, як «феодалізм - новий етап в освоєнні природи людиною» без найменшого натяк}' на пояснення цієї «новизни».

Більш вдалим, на нашу думку, є спроба Ю.В.Павленка в колективній монографії «Екологія і культура». Він, беручи за критерій пануючий тип господарства, виділяє два основних етапи взаємодії людини та природи:

• привласнюючий тип господарства панує переважно на найдавнішому етапі розвитку людства і характеризується тим, що людська трудова діяльність спрямована на здобуття того, що у природному середовищі існує у готовому вигляді (промислові тварини, їстівні рослини тощо). Привласнюючи готові продукти, люди виступають як вища ланка біоценозів, але, на відміну від інших живих істот, вони діють свідомо, використовуючи штучні знаряддя праці та становлячи певні соціальні організми з відповідними системами суспільних відносин;

• відтворюючий тип господарства в екологічному аспекті характеризується передусім тим, що людина не просто бере з навколишнього середовища якусь частину природних багатств, а й сама активно перетворює це середовище відповідно до своїх цілей та потреб. Вона не тільки власною працею забезпечує відтворення предметів свого споживання, але й створює те, що взагалі не існує в природі.

Однак зведення всієї історії взаємовідносин природи і людства після його виходу з первісного стану до єдиного етапу без внутрішньої диференціації утруднює не лише розуміння становлення цієї взаємодії, а й головних причин сучасної глобальної екологічної кризи, а, отже, і шляхів та засобів її запобігання.

Цікава періодизація, запропонована Г.В.Платоновим, який намагається вичленити провідний елемент, що визначає ставлення людини до природи:

• біогенний - адаптаційний, присвоюючий;

• техногенний - частково перетворюючий: а) аграрний;

б) індустріальний;

• ноогенний - системноперетворюючий.

Г.О.Бачинський робить спробу розглянути процес становлення взаємовідносин в системі «суспільство-природа» через вичленення основних стадій розвитку глобальної соціоекосистеми:

• незамкнена;

• частково замкнена;

• замкнена.

Критерієм у даному випадку виступає ступінь розвитку не лише засобів виробництва, а й виробничих відносин, по суті-ступінь розвитку самого суспільства.

Для послідовно наукового аналізу процесу розвитку взаємовідносин у системі «суспільство-природа» та вичленення критеріїв її періодизації необхідно пам'ятати, що людське суспільство є складовою частиною природи і ця взаємодія повинна розглядатись як взаємовідносини цілого і частини, системи в цілому і підсистеми. В той же час людське суспільство не є ще однією, поряд з іншими, підсистемою природи. Людство має таку специфіку взаємовідносин з іншою природою, яка дозволяє розглядати її і як рівнопокладену природі в цілому.

Історія людського суспільства як специфічної природної системи, є історією пізнання, освоєння та перетворення людиною оточуючого її світу. Як зазначав російський філософ Г.С. Батіщев, людина - спадкоємець природи, наступник результатів її розвитку, її тенденцій та потенцій. Природа - абсолютна передумова і абсолютна умова людини. Вона не лише першопочатково «виходить» з природи, але і, разом з тим, ніколи не залишаючи її, поступово продовжує розширювати та поглиблювати свій спадковий зв'язок з нею на всіх щаблях та рівнях свого діяльнісного прогресу. Людина не тільки породжена природою як прародителькою, але й сама постійно робить її вихідним пунктом і першоджерелом своїх нових, дійсно ґрунтовних прагнень, якими вона збагачує себе як людину.