Сторінка
2

Суспільне виробництво і його результати Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво

Людство в процесі освоєння природи, з одного боку, все більш звільняється від безпосередньої залежності від оточуючого природного середовища, а з іншого - збільшує свою залежність від знань про природу, правильності поставленої мети та здатності враховувати всю багатоманітність наслідків свого втручання в природні процеси. Якщо на перших етапах свого розвитку людство залежало від клімату, урожаю і т. ін., а порушення балансу природних систем призводило до вимирання окремих популяційного біологічного виду, то зараз ціна помилок у визначенні наслідків людської діяльності - існування всього виду.

Історії відомий цілий ряд екологічних катастроф, що були викликані втручанням людини в природні процеси. Це і зникнення мамонтів, як наслідок діяльності первісних мисливців, виникнення Сахари, як результат діяльності давніх скотарських племен, перетворення в пустелю колись родючих земель Месопотамії з причин нераціонального ведення господарства, поява пустель Середньої Азії в результаті знищення кочівниками древніх цивілізацій, що базувались на зрошуваному землеробстві, і т.п. Ці екологічні катаклізми хоча і приводили до вимирання великих мас людей, мали і певний позитивний результат. Ті, хто хотів вижити, змушений був шукати нові способи освоєння оточуючого природного середовища, сприяючи тим самим технічному, науковому, а отже, і соціальному прогресу людства. Ті популяції людей, що знаходили свою «екологічну нішу», максимально несуперечливо пристосовувались до оточуючого середовища, як правило, завмирали у своєму розвитку. Прикладом може бути багато-тисячолітнє існування народів Далекої Півночі, населення багатьох островів Океанії, аборигенів Австралії до приходу європейців. Хоча твердження про відсутність прогресу у цих народів є суто європейським підходом, оскільки вони досягли значних здобутків у розвитку своєї культури.

Втручання людини в природні процеси завжди призводить до порушення балансу в екологічних системах. Але якщо на ранніх етапах її розвитку екологічні катастрофи мали локальний чи регіональний характер і їх наслідком було зникнення древніх локальних цивілізацій, то з часу злиття локальних цивілізацій в глобальну перетворення людства, за висловом В.І.Вернадського, в «геологічну силу», наслідки людського втручання в природні процеси стали носити глобальний характер. Однак ні рівень, ні масштаби екологічних катастроф, викликаних антропогенною діяльністю, не можуть бути критерієм періодизації історії взаємодії суспільства та природи, оскільки вони самі є наслідком людської діяльності. Отже, таким критерієм є критерії розвитку людської діяльності, а етани її розвитку є етапами розвитку взаємовідносин суспільства та природи.

На перших етапах існування людського суспільства людська діяльність у своїх зовнішніх проявах нічим особливим не відрізнялась від діяльності інших живих організмів. Людина в основному споживала готові продукти природи без обробки чи при мінімальному приготуванні. Існуючі примітивні знаряддя праці допомагали в отриманні необхідних для нормального біологічного існування людини готових продуктів природи. Основними видами діяльності були збиральництво, первісне мисливство та рибальство. Нечисленні людські спільноти, озброєні примітивними знаряддями праці, легко «вписувались» в існуючі екосистеми, і внаслідок обмеженості своєї виробничої потужності не могли скільки-небудь суттєво порушити системи підтримки їх динамічної рівноваги, хоча іноді це їм і вдавалося (згадаймо хоча б долю мамонтів). У тих же випадках коли їм це вдавалось, природа доволі легко могла їх ліквідовувати звичним для себе способом, використовуючи свій традиційний щодо живих істот спосіб - скорочення харчової бази первісних людей.

Це змушувало людину шукати нові джерела підтримки власної життєдіяльності, нові способи освоєння оточуючого природного середовища, вимагало поліпшення знарядь праці та накопичення все нових та нових знань про закономірності розвитку оточуючого природного середовища та властивості його окремих предметів.

Накопичення знань про природу, вдосконалення знарядь праці привели до якісних змін у способі освоєння людиною природи. Від збиральництва, первісного рибальства та скотарства вона поступово переходить до скотарства та землеробства. Якщо раніше продукти природи брались з неї і споживались в готовому вигляді, то на цьому етапі людина, свідомо перетворюючи природне середовище, пристосовує його згідно з своїми потребами і починає виготовляти необхідні для власної життєдіяльності продукти. Знаряддя праці сприяють виготовленню цих продуктів. Різко збільшується сукупна виробнича потужність людства, розширюється ареал його розселення. На цьому етапі взаємодії суспільства та природи, що розтягнувся на декілька тисячоліть, людство освоїло практично всю територію Землі, придатної для існування, і в той же час встигло багато з її регіонів зробити непридатними для життя. Час для людини став прив'язуватися до аграрних циклів (урожай, народження тварин і т.п.). Вона хоч і стала відчувати себе більш незалежною від зовнішніх умов існування, все ж змушена була узгоджувати свою діяльність з основними закономірностями розвитку оточуючого природного середовища та предметів природи.

Початок наступного етапу у взаємодії суспільства та природи пов'язаний з появою та масовим впровадженням у виробництво машин. Це приводить до кардинальних змін у характері розвитку системи «людина - оточуюче середовище». Природа, яка, здавалось, була освоєна повністю, оскільки вся поверхня планети була практично вивчена, а, отже, і виявилась кінечною, стала безконечною в якісному відношенні. Здавалось, що машина здатна безкінечно виробляти споживчі вартості, необхідні для життєдіяльності людей, варто лише забезпечити її енергією, сировиною та робітником для обслуговування. Машину можна було поставити практично в будь-якому місці і вона могла працювати 24 години на добу. Це породило ілюзії про те, що можна забезпечити такий рівень виробництва, який зміг би забезпечити кожному за його потребами, якщо взяти в кожного за можливостями, а в ставленні до природи - лозунг про те, що не варто чекати милостей від природи, необхідно взяти їх.

Цей період став часом відвертої війни людства проти природи. Це кінець першої половини XIX ст., коли передові країни Європи в епоху розвиненого капіталістичного суспільства внаслідок промислової революції і становлення великого машинного виробництва досягли небачених та й немислимих до цього успіхів в освоєнні природного простору та природних багатств. На вимогу виробництва наука робила все нові та нові відкриття в природознавстві. Різко зросла сукупна виробнича потужність людства (англійський теоретик утопічного соціалізму Р.Оуен відзначав, що за декілька десятиліть промислової революції Англія, багатократно збільшивши свій промисловий потенціал, могла б забезпечити товарами більшу частину людства). Природний простір інтенсивно експлуатувався і змінювався згідно з потребами виробництва. За історично короткий відтинок часу було видобуто і перероблено величезну кількість сировини, прорито канали між морями та океанами, знищено величезні площі лісів. В.І.Вернадський, характеризуючи ці процеси, зазначив на початку XX ст., що людство досягло сукупної виробничої потужності, яку можна було порівняти з геологічною силою.