Сторінка
1

Макроекономічна політика

План

1. Суть та завдання макроекономічної політики. Оцінка макроекономічної політики.

2. Фіскальна політика.

3. Монетарна політика та інші види макроекономічної політики.

1. Суть та завдання макроекономічної політики

Розвиток країни залежить насамперед від стабільності економіки. Проводячи макроекономічну політику, уряд допомагає змішаній економіці досягти стабільності – повного використання ресурсів, стабільного рівня цін, високого рівня зайнятості та інших цілей.

Макроекономічною політикою уряд може сповільнити або прискорити економічне зростання, зменшити рівні без­робіття чи інфляції, зрівноважити пасивне сальдо зовнішньоекономічної діяльності.

Макроекономічна політика – це діяльність держави щодо створення правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності національної економіки. У своїй макроекономічній політиці уряд спирається на ринковий механізм та низку державних інструментів.

Усі державні інструменти можна поділити на три види:

- правові,

- адміністративні;

- економічні.

Правові інструменти – це законодавчі та підзаконні документи, що регламентують основні правила економічної діяльності учасників ринкового процесу. Вони встановлюють права й обов’язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільше значення мають закони про власність, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, податки та соціальний захист населення, банківництво тощо.

Адміністративні інструменти – це укази, постанови, розпорядження виконавчих органів, що дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, установлення квот, екологічних норм, видання ліцензій тощо.

Економічні інструменти – це державний бюджет, податки, процентні ставки тощо.

З усіх макроекономічних завдань найскладніші два – забезпечення повної зайнятості та забезпечення стабільних цін.

Усі види макроекономічної політики (фіскальна, монетарна, зовнішньоекономічна політика та політика доходів) спрямовані на досягнення макроекономічної стабільності.

Серед економістів поширені два альтернативних погляди на ефективність макроекономічної політики – кейнсіанський і класичний.

Кейнсіанський підхід ґрунтується на таких засадах:

1) сучасна ринкова економіка тривалий час може недовикористовувати ресурси; обсяг виробництва буде нижчим за потенційний унаслідок недостатнього сукупного попиту;

2) ринковий механізм сам не може повернути національну економіку до повної зайнятості після потрясінь – депресій та суспільних збурень;

3) уряди країн мають реальні знаряддя впливу – макроекономічну політику – для повернення економіки до повної зайнятості;

4) якщо уряд нині не має надійних економічних прогнозів, він отримає їх пізніше, що дає йому змогу дотримуватися правильної стратегії;

5) економічну політику необхідно розроблятися на науковій основі, на базі співпраці політиків та економістів.

Отже, кейнсіанці обґрунтовують необхідність державного втручання в економічне життя.

Прихильники класичного підходу вважають, що:

1) економіка завжди забезпечує повну зайнятість і використання ресурсів; вона тяжіє до потенційного обсягу виробництва в довготерміновому періоді;

2) економіка не зазнає макроекономічних втрат у розумінні недовикористання ресурсів через недостатній сукупний попит;

3) уряд може вплинути лише на рівень цін, але не може впливати на обсяг виробництва і зайнятість.

2. Фіскальна політика

Фіскальна, або бюджетно-фінансова, політика пов’язана з державним бюджетом. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення вибраних макроекономічних завдань.

Податки й державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики. Фіскальну політику як інструмент макроекономічного регулювання використовують понад півстоліття. За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну і стримувальну.

Стимулювальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує ці обидва заходи. Це збільшує інвестиції, ВВП та зменшує безробіття.

За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції попиту через збільшення податків, зменшення державних видатків чи поєднання цих двох заходів.

Стимулювальна фіскальна політика передбачає збільшення державних видатків і зменшення податків. Вона діє в напрямку збільшення бюджетного дефіциту.

Стримувальна фіскальна політика, навпаки, діє в напрямку створення бюджетного надлишку, бо передбачає зменшення державних видатків чи збільшення податків.

Державний борг – це загальна сума заборгованості уряду за випущеними і непогашеними позиками (включаючи нараховані проценти). Державний борг є частиною національного боргу.

Національний борг включає борг державного та приватного секторів вітчизняним та іноземним кредиторам.

3. Монетарна політика та інші види макроекономічної політики

Фіскальна політика працює повільно. Тому для досягнення певних макроекономічних цілей часто застосовують монетарну політику.

Монетарна, або кредитно-грошова, політика – це вплив на пропозицію грошей в економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни, у нашій державі – Національний банк України (НБУ).

Розрізняють стримувальну монетарну політику, спрямовану на приборкання інфляції попиту та стимулювальну монетарну політику, з допомогою якої досягають зменшення масштабів безробіття. Проводячи стримувальну політику, центральний банк зменшує пропозицію грошей (політика “дорогих” грошей), що підвищує процентні ставки та зменшує обсяг інвестицій, відтак зменшує ВВП та рівень інфляції. Стимулювальна монетарна політика збільшує пропозицію грошей (політика “дешевих” грошей), що знижує процентні ставки і стимулює економічну активність.