Сторінка
3
4. Обсяг витрат зведеного бюджету.
5. Загальний обсяг дефіциту зведеного бюджету (перевищення видатків над доходами).
Сучасні економічні теорії і практика ілюструють не лише негативне ставлення до наявності бюджетного дефіциту. Так, у США економічне зростання у 80-ті роки супроводжувалося істотним бюджетним дефіцитом. Коли у 1982 році з’ясувалося, що жорсткий монетаристський курс призвів до помітного спаду виробництва, завдання зменшення бюджетного дефіциту було відкладене на віддаленіший термін.
6. Загальний обсяг зовнішнього і загальний обсяг внутрішнього боргу, якщо їх розглядати в динаміці, дають можливість зробити висновки про використання як зовнішніх, так і внутрішніх державних позик для покриття дефіциту державного бюджету.
В індустріальне розвинених країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг. Переважна частка державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів. Так, у США 1995 року сумарний державний борг становив 4951 млрд.дол. До них на іноземних кредиторів (разом із міжнародними організаціями) припадало лише 783,7 млрд.дол., або 16%.
6. Аналогічна картина спостерігається й у інших країнах із розвиненою ринковою економікою.
До відносних показників, які характеризують загальні результати фінансової діяльності держави, належить:
1. Питома вага у ВВП загального обсягу фінансових ресурсів, створених у державі. Якщо динаміка цього показника знижується, це свідчить про загальну позитивну тенденцію у розвитку макроекономічних процесів. Високий відсоток фінансових ресурсів у ВВП означає, що у процесі фінансової діяльності здійснюється їхній надмірний перерозподіл.
2. Питома вага у ВВП загального обсягу бюджетних ресурсів(доходів зведеного бюджету).Скорочення частки бюджетних ресурсів може позитивно впливати на економічні й соціальні процеси у народному господарстві, сприяти створенню позитивного фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпеченню макроекономічної рівноваги в економіці.
3. Питома вага податків у ВВП. Фінансова наука не лише досліджує питання про вплив податків на економіку, а й постійно веде пошук оптимальної межі навантаження на конкретного товаровиробника. Одним із аспектів такого дослідження є проблема визначення навантаження усієї країни в цілому та його частка у ВВП. Цей показник дає можливість статистичне визначити межі прогресивної (регресивності) національної податкової системи, а також служить необхідною умовою удосконалення податкової діяльності у межах панівної моделі регулювання економіки, здатної виконати однаковою мірою фіскальну й стимулюючу функції. При вивченні зазначеного показника упродовж певного історичного періоду, з урахуванням загальних потреб та пріоритетів соціально-економічного розвитку країни з'являється можливість дати оцінку нинішньої податкової політики в країні.
4. Питома вага сукупних витрат держави (загального обсягу витрат зведеного бюджету) у ВВП. Цей показник засвідчує місце держави у системі ринкових відносин і певною мірою дає змогу визначити тип ринкової моделі країни.
Для визначення економічної і соціальної ролі фінансової діяльності держави показник - частка витрат у ВВП є найсуттєвішим. Збільшення державних витрат до певного рівня позитивно впливає на економічне зростання. Крім захисту правопорядку, прав власності, стабільної грошової системи, держава повинна виробляти суспільні послуги, до яких входять, наприклад, національна оборона, охорона здоров’я і навколишнього середовища, освіта тощо. Однак збільшення державних витрат згодом стримувати економічне зростання. Їхній оптимальний рівень для кожної країни свій і залежить від стадії її розвитку. Так, наприкінці XIX століття середній світовий рівень державних витрат у ВВП становив 8,3% (у США - 4,0%). Але вже у 20-х роках XX століття середній показник у розвинених країнах виріс до 15,4%, у 60-х до 27,9 і на початку 80-х до 42,6%. Із 70-80-х років у розвинених країнах питома вага витрат у ВВП стала скорочуватися. У 2000 році в країнах СРСР державні витрати у ВВП становили 36,5% (у 1995 році-39,4%).
Отож фінансова діяльність держави стала необхідною умовою стабільності й стійкості всього суспільного розвитку.
5. Питома вага у ВВП дефіциту бюджету. Поточний розмір бюджетного дефіциту перебуває під істотним впливом циклічних чинників економічної кон’юнктури, збільшуючись при економічному спаді та скорочуючись при підйомі. Тому реальний фінансовий стан держави найкраще описується показником структурного дефіциту.
Структурний дефіцит (або, відповідно, позитивне структурне сальдо бюджету) - це дефіцит, який мав би місце при певній системі формування доходів і витрат держави в умовах повної зайнятості (або, іншими словами, коли фактичний ВВП дорівнює потенційному). Наприклад, у 1994 році в Норвегії структурний дефіцит був значно вищий за фактичний (6,9% ВВП замість 1,3%, що свідчило про економічне зростання),в Японії - істотно вищий (1,0% ВВП замість 5,8%), що відображало економічний спад.
Розмір структурного дефіциту (у відсотках до ВВП) значно стійкіше у часі, ніж розмір фактичного дефіциту, при цьому середні їхні рівні за досить тривалі періоди приблизно збігаються.
6. Питома вага у ВВП та в експорті країни зовнішнього боргу. На основі цього показника виділяють три групи країн-боржників: із низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші за 60%, із помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі за 80 і 220 % відповідно, але вищі за 60%, із надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80 та 220% відповідно.
Завантажити реферат