Сторінка
11

Фінансова система держави

У цілому фінансова система України є взаємопов'язаним поєднанням в економічно-правовому середовищі об'єктивного процесу розподілу вартості ВВП та суб'єктивного впливу на нього держави.

Практично фінансова система держави має свою внутрішню структуру, до якої входять фінанси суб'єктів господарювання, страхування, державні фінанси, міжнародні фінансові відносини, внутрішній фінансовий ринок. (див. табл.1).

Таблиця 1

Внутрішня будова національної фінансової системи

Збалансованість фінансової системи держави-це оптимальне поєднання регулювання важелів впливу держави на забезпечення виконання програмних фінансових надходжень до державного бюджету й дотримання видаткової частини у межах, які не перевищують припустимих.

Нині чи не єдиним способом збалансування фінансової системи держави на регіональному рівні є застосування системи міжбюджетних розрахунків. Хоча, звичайно ж, подібний метод далеко не розв'язує усіх проблем, а подекуди навіть і загострює їх. (див. табл.2).

Таблиця 2.

Управління фінансовою системою

Так, регіони, які за економічним потенціалом спроможні самостійно покривати видатки свого бюджету, змушені спочатку перерахувати значну частку доходів до бюджетів вищого рівня, а пізніше просити повернути необхідні суми коштів для покриття поточних видатків, обов’язково детально обґрунтувавши доцільність їх проведення. Подібна ситуація вигідна лише для економічно слабших регіонів, оскільки вони у такому разі отримують додаткові кошти понад зароблені на покриття видатків. При цьому на місцях немає будь-яких стимулів для пошуку шляхів додаткової акумуляції коштів, через що країна у цілому змушена постійно збільшувати як внутрішній, так і зовнішній борг для покриття хоча б першочергових видатків.

Наочним підтвердженням вищезазначеного стану речей є дані таблиці й рисунків 1, 2, за допомогою яких можна прослідкувати динаміку рівня виконання державного і місцевого бюджетів за доходами й видатками у порівнянні із відповідним рівнем виконання плану з міжбюджетних розрахунків. У важно розглянувши показану на рисунках динаміку, можна дійти висновку про значно вищу ефективність, роботи з виконанням бюджетів на місцевому (120-140%), ніж на державному рівні (80-100%). Що ж до міжбюджетних розрахунків, то за цим показником рівень виконання на регіональному рівнів (див.табл. 3).

Таблиця 3.

Рівень виконання державного й місцевих бюджетів України

за 1998-2001 роки, %

Швеція вирізняється високим рівнем доходів місцевих бюджетів (21,4% ВВП) і низькою часткою трансфертів (14,2%). Місцеві бюджети Ірландії формуються переважно за рахунок трансфертів (74,3 %).

Протягом XX століття формування багаторівневих бюджетних систем промислове розвинутих країн відбувалося шляхом передавання ряду функцій місцевих органів влади (і відповідно частини видатків місцевих бюджетів) на загальнодержавний рівень (перша половина XXст.), а пізніше їх нового міжрівневого перерозподілу(десятиріччя після Другої світової війни).Якщо на початку минулого століття частка центрального уряду в загальній сумі бюджетних видатків країни становила, наприклад, у Великобританії 64,8%,а у Франції-70,5 %,то у 1950 році вона збільшилася відповідно до 76,6 і 85,6%, а у 1971 році знову зменшилася. Подібні процеси характерні не тільки для унітарних, а й для федеративних держав. Зокрема, у 1900 році на федеральний уряд припадало у Швейцарії 20,4% бюджетних видатків, у Німеччині - 39,7%, а у США-34,1%. У 1950 році частка федерального уряду збільшилася відповідно до 32,9,48,4 і 58,3%. До 1971 року у згаданих державах відбувся перерозподіл бюджетних видатків на користь регіональної та місцевої влади. У 1971-1981роках частка центру знову збільшилася: у Швейцарії - з 25% до 31,6%, а у Німеччині - з 37,9% до 38,8%.Причому в Німеччині одночасно відбувся перерозподіл видатків між регіональним і місцевим рівнями: частка земель збільшилася з 33,2% до 36,3%,а громад-знизилася з 28,9 % до 24,9%.