Сторінка
9

Рентні відносини та особливості їх прояву в сучасній економіці

Проведений аналіз суспільної думки щодо ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні, з одного боку, цілком виправдовує трирічний (до 2005 р.) мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні.

Таблиця 3.

Уявлення фермерів, власників земельних часток і працездатних власників земельних часток про ринок сільськогосподарських земель в Україні,

2000 р., % респондентів

З іншого ж боку, затримки з введенням і подальшим обмеженням ринку землі створюють небезпеку розвитку тіньового ринку землі. Останнім часом в засобах масової інформації з’явились тривожні сигнали появи “чорного ринку” землі. Земельні частки оформлюють через дарчу або безстрокову оренду. Деякі фірми, що займаються постачанням пального, мінеральних добрив, елітного насіння, засобів захисту рослин, укладають з керівниками сільгосппідприємств незаконні угоди щодо застави землі. Умови цих угод не виключають ризику втрати землі селянами за безцінь. Отже, доцільність якнайшвидшого законодавчого забезпечення інституту земельного ринку і іпотеки землі в Україні диктується необхідністю захисту прав власників земельних часток.

Адже в ході реорганізації колективних сільгосппідприємств селяни отримали земельні сертифікати, що не забезпечують реалізацію права володіння, користування та розпорядження земельними частками у повному обсязі. Одразу ж після отримання сертифікатів на право на земельну частку (пай) стихійно розпочався їх рух. Щоб захистити інтереси селян, цей процес необхідно спрямувати в цивілізоване русло. Акти купівлі-продажу землі повинні відбуватись прозоро, в чіткому правовому полі, через механізми земельного ринку. Станом на початок лютого 2001 р. право власності на землю оформлено Державними актами лише у 35,5% власників земельних сертифікатів, тому доцільно відшукати можливості прискорення їх видачі.

Терміновим завданням є створення системи державної реєстрації прав власності на нерухомість, яка б не тільки створювала гарантії для продавця і покупця на земельному ринку, але і зводила б до мінімуму ризик втрати землі для власників земельних часток.

Вже зараз очевидно, що обмеження на ринок землі, введені у Земельному кодексі, будуть гальмувати розвиток приватних господарств. Ефективне задіяння механізму застави землі передбачає певний рівень концентрації земельних угідь, проте в умовах обмежень, встановлених Земельних кодексом, процеси концентрації не мають основи для розвитку. Отже, не виключено, що в найближчому майбутньому при розробці конкретних механізмів іпотечного кредитування постане необхідність ліквідації обмежень на розмір приватних земельних ділянок. Багаторічні затримки з прийняттям законодавчих актів стосовно формування земельного ринку і іпотечного кредитування під заставу землі і так практично унеможливили налагодження системи середньо - і довгострокового кредитування сільськогосподарських виробників і стримують залучення інвестицій у галузь.

Запровадження іпотечного кредитування під заставу землі передбачає розробку й задіяння механізмів вилучення землі у разі неповернення кредитів. Останнє створює реальну загрозу втрати селянами землі, поки земельні ділянки не будуть законодавчо закріплені за ними Державними актами.

Отже, з одного боку, існує загроза негативного сприйняття пересічними селянами ліквідації обмежень на строки введення земельного ринку і розмір угод, а з іншого – економічна необхідність ліквідації цих обмежень як таких, що стримуватимуть розвиток сільського господарства. Вихід може бути лише в поширенні інформації в суспільстві і законодавчому захисті прав селян. Адже добре відомо, що в умовах ринкової економіки угоди купівлі-продажу землі не відіграють великої ролі порівняно з іпотекою, отже загроза втрати селянами землі за безцінь дещо перебільшена.

Переконливим аргументом є посилання на досвід інших країн з перехідною економікою. За даними Інституту аграрного розвитку у Центральній і Східній Європі в угодах купівлі-продажу землі було задіяно: 0,29% земель сільськогосподарського призначення у Словаччині (1998 р.), 0,15% - у Румунії(1998 р.), 0,21% - у Чехії (1996 р.), 0,90% - у нових Федеральних землях Німеччини (1999 р.), [8, ст.27]. Лише у Польщі, де приватна власність на землю зберігалась протягом усього післявоєнного періоду, а в перехідний період підсилились процеси структурних перетворень, обсяг операцій купівлі-продажу землі дещо більший і склав 1,67% сільгоспугідь у 1997 р. Польща також першою серед країн з перехідною економікою запровадила механізм кредитування під заставу землі. Комерційні банки Польщі приймають землю як додаткове забезпечення при наданні довгострокових кредитів сільськогосподарським виробникам [5, ст. 43].

Масштаб угод про заставу землі в розвинених країнах є набагато перевершує обсяги купівлі-продажу. Наприклад, у США іпотечні кредити складають майже 70% від всіх обсягів кредитування в сільському господарстві. Досвід організації системи іпотечного кредитування у розвинених країнах заслуговує на уважне і критичне вивчення з огляду на актуальність цієї проблеми в Україні.