Сторінка
7

Рентні відносини та особливості їх прояву в сучасній економіці

Мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення є результатом компромісу, досягнутого в ході протистояння прибічників і противників формування земельного ринку. Деякі політичні сили розглядають приватизацію землі в основному як засіб для її купівлі-продажу і вбачають в останньому потенційну загрозу втрати землі для селян. Слід визнати, що ставлення політичних партій лівого спрямування до проблеми купівлі-продажу землі загалом відображає ситуацію в суспільстві. Тому для обґрунтування доцільності прискорення формування земельного ринку важливо з’ясувати, чи відбуваються позитивні зміни в суспільній думці щодо проблеми купівлі-продажу землі і виявити соціальні групи, заінтересовані у якнайшвидшому задіяні механізмів земельного ринку. Корисним з практичної точки зору є також вивчення регіональних аспектів цієї проблеми, адже видається високоймовірною гіпотеза, що в західних регіонах України проблема купівлі-продажу землі сприймається більш позитивно в силу історичних традицій. В ході аналізу суспільної думки щодо купівлі-продажу сільськогосподарських земель будемо спиратися на дані загальнонаціональних соціологічних досліджень, що проводились протягом 1996-2000 рр. проектом приватизації землі та реорганізації КСП в Україні Міжнародної фінансової корпорації (МФК) [7,ст.76]. Опитування проводились серед членів колективних сільськогосподарських підприємств України, а у 2000 р. – серед членів реорганізованих господарств і фермерів.

Таблиця 1

Ставлення до купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення: 1996-2000, % респондентів

Детальний розподіл думок респондентів щодо майбутнього ринку сільськогосподарських земель в Україні (включаючи допущення самої можливості земельного ринку) представлено у табл. 1. Аналіз динаміки суспільної думки щодо можливості формування земельного ринку в Україні показує, що, як і в інших питаннях земельної реформи, у 1996 р. в суспільстві ще зберігався певний запас оптимізму щодо наслідків реформування і відповідно менше половини респондентів були проти формування земельного ринку. У 1998 р. частка противників земельного ринку значно збільшилась. Пояснити негативне ставлення до земельного ринку у 1998р. можна поглибленням кризи в аграрному секторі, а також схильністю багатьох респондентів списувати ці кризові явища на результати реформування.

У 1999р і 2000 рр. ситуація знову наблизилась до такої, що існувала на початку земельної реформи, хоча кількість противників земельного ринку зменшилась не набагато. Результати опитувань виявили, що з прискоренням аграрної реформи все більше селян почали розуміти невідворотність перетворень. Проте понад половини колишніх членів КСП, а зараз членів новоутворених формувань заперечують доцільність розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.