Сторінка
6

Енергозбереження в житлово-комунальній сфері

А) Викиди з вентиляційної труби нижнього поверху будуть спрямовуватись практично у вікно квартири верхнього поверху.

Б) Через погану провітрюваність може значно підвищитись концентрація шкідливих речовин в повітрі в межах мікрорайонів, оскільки нормами архітектурного планування передбачалось таке розміщення будинків в житлових масивах, щоб мінімізувати продування території мікрорайонів.

По-четверте, виникає необхідність переобладнання або реконструкції систем комунального газопостачання в зв'язку з потребою підвищення тиску в мережах.

Таким чином, перспектива отримання позитивного ефекту від впровадження індивідуальних систем теплопостачання виглядає досить сумнівною.

Причиною того, методи вирішення проблеми "енергозбереження" в житлово-комунальній сфері на сьогодні практично не відповідають сформульованим критеріям, на наш погляд, є відсутність комплексності в державній програмі енергозбереження, яка мала б будуватись виходячи з параметрів науково обґрунтованої моделі переходу до ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері.

Наявні програми, які названі комплексними, насправді такими не є, оскільки при їх формуванні порушувалась одна з вимог програмно-цільового управління [10, с. 7-10], що тоді і тільки тоді можна забезпечити стабільний успіх в досягненні кінцевих цілей, коли в наявності взаємна відповідність обґрунтованого цілеспрямування та дійових засобів реалізації цілей. При цьому обґрунтоване цілеспрямування характеризується системним взаємоузгодженням всіх своїх елементів, в тому числі фінансових ресурсів та системи цілей. Таке узгодження повинно спостерігатись як на національному так і на регіональному рівнях управління програмами.

Недостатня системність Комплексної Державної програми енергозбереження (у всякому випадку в частині ЖКГ), на наш погляд, зокрема була зумовлена:

По-перше, набором виконавців, серед яких не було жодної структури, яка б "мислила" системними категоріями. Це, високопрофесійні, але за своєю суттю, "галузеві" структури - Держкоменергозбереження, Інститут проблем енергозбереження НАН України, Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки, Інститут газу НАН України, галузеві науково-дослідні організації. Реалізація функції "загальної координації", яка була покладена на Держкоменергозбереження, не замінила системного підходу. В результаті, кожен виконавець реалізував бачення "енергозбереження" в межах притаманної тільки йому спеціалізації. Це видно хоч би з того, що в програмі існують окремі розділи заходів з енергозбереження на об'єктах Держжитлокомунгоспу (розділ 4.11) та енергозбереження за рахунок використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії (розділ 4.16). Хоч очевидно, що системне впровадження нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії необхідне і в житлово-комунальній сфері.

По-друге, об'єктивною необхідністю опиратись в розробці програми на систему формування і розподілу бюджетних коштів, що існує в державі. В результаті була запрограмована багатоканальна схема бюджетного фінансування заходів з енергозбереження. В її складі - державний та місцеві (обласні, міські, районні) бюджети, витрачання коштів в яких планується незалежно, виходячи з того розуміння критеріїв розподілу, яке склалось у відповідних органів самоврядування. Через це практично неможливо синхронізувати фінансування заходів з енергозбереження з різних джерел на кожному з рівнів управління.

По-третє, порядком формування переліку заходів програми який передбачав (і на сьогодні знову передбачає) простий збір та упорядкування тих пропозицій, які надходили до Держкомітету з розрізнених джерел.

Недостатня системність Комплексної державної програми енергозбереження зокрема підтверджується:

· зміною пріоритетів програми в ході її виконання;

· відсутністю обґрунтованих критеріїв прийняття рішень в рамках КДПЕ та програм, які реалізуються на місцях та критеріїв ефективності заходів з енергозбереження;

· фрагментарним впровадженням окремих заходів з ефективного енергоспоживання, що призводить до зниження ефективності таких заходів;

· ігноруванням одного із сформульованих вище соціально-економічних критеріїв, а саме мінімізації вартості послуг з енергопостачання для споживачів.

Так, трохи більше року тому (23.03.2005 р.) заступник Голови Держкомунгоспу О. Білянський стверджував, що існує загальнодержавна програма по встановленню лічильників. Спочатку програма була розрахована до 2007 року, але потім її дію було подовжено. На той момент Держкомунгосп шукав ефективних інвесторів, які на лізинговій основі мали б встановлювати водоміри на будинки. За твердженням О. Білянського за два-три роки всі багатоквартирні будинки мали бути обладнані водомірами. Зі слів пана О. Білянського уявлялось, що ця програма є системно продуманою та підготовленою і за рік ми мали б до 40% всіх багатоквартирних будинків з водомірами.

Пройшло менше року і в січні 2006 (після аварії в Алчевську) досить високі чиновники повели мову про актуальність встановлення по всій країні в багатоквартирних будинках виключно поквартирних обігрівачів для опалення та гарячого водопостачання. Це автоматично перетворює в непотріб будинкові лічильники гарячої води, а витрати коштів, що в них вкладено, робить марними. За нашими підрахунками, які ґрунтуються на абсолютних даних за 2002 рік, опосередкованих даних за 2003-2005 роки та прогнозів пана О. Білянського загальна кількість непотрібних на початок 2006 року водомірів гарячої води на будинках може бути оцінена числом в 55 тис. штук загальною вартістю від 100 до 150 млн. грн.