Сторінка
2
· біля 4% житла комунальної власності знаходиться в виношеному або аварійному стані;
· до 40% тепла втрачається в несправних тепломережах.
Підкреслимо, що такі оцінки звучать через 8 років потому, як було розроблено Комплексну державну програму енергозбереження України (КДПЕ), що була схвалена Кабінетом Міністрів України у 1997 році.
Виходячи з наведеного:
· слід оцінювати рівень енергоємності продукції та послуг підприємств системи ЖКГ як гірший від середніх оцінок, наведених на рис. 1 і в таблиці 1 та рис. 2;
· можна прогнозувати, що у випадку збереження підходів до впровадження засобів ефективного енергоспоживання, в житлово-комунальній сфері збережуться тенденції до погіршення існуючого стану.
Відносно тенденцій та перспектив збільшення долі нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії (НВДЕ) в енергозабезпеченні підприємств житлово-комунального сектору та побуту можна стверджувати:
1. Україна володіє значним загальним потенціалом НВДЕ, а її доцільно-економічний потенціал складає 80-100 млн. т у.п. на рік. За основними видами можливого використання він розподіляється таким чином: вітроенергетика - 31.4%, мала гідроенергетика - 2.9%, сонячна енергетика - 6.3% тощо [7].
2. За даними обласних та регіональних облдержадміністрацій щодо виконання Програми нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ), економія паливно-енергетичних ресурсів за рахунок використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії за 2004 рік склала 1.07 млн. т у.п., що дорівнює 17.8 % від загальної економії ПЕР за цей період [1].
3. Виходячи з того, що загальна економія ПЕР в 2004 році склала 3.7% річного споживання [1] - рівень економії ПЕР за рахунок НВДЕ склав всього лише 0.66% від об'єму річного споживання.
4. Впровадження НВДЕ локалізовано на певних територіях. У виконанні завдань програм НВДЕ особливо відзначається АР Крим, де економія ПЕР склала 120.4 тис. т у.п. за рахунок впровадження системи гарячого водопостачання з використанням сонячних колекторів. Також в Криму широкого застосування набувають вітрові електростанції. На сьогоднішній день потужність ВЕС становить близько 200 МВт, що складає 70% від потужності вітрових електростанцій, що діють на Україні [1].
5. В Дніпропетровську та на Закарпатті є лише окремі приклади застосування сонячних систем. Так, в Івано-Франківській області в м. Коломиї приватним підприємцем для власних потреб використовується сонячна фотоелектрична станція потужністю 8,8 кВт. За допомогою станції власник отримує щодобово 300 літрів води підігрітої до температури 60 градусів Цельсію. Установка оснащена автоматизованою системою орієнтації фотоелементів відносно сонця, при відсутності сонця в схему включено електробойлер, який живиться від загальної електромережі. Власник за рахунок використання установки отримує близько 3,5 тис. грн. на рік економії коштів по оплаті за електроенергію [8].
6. В загальному по Україні, в тому числі в житлово-комунальній сфері, використання сонячних систем не набуло широкого впровадження. В той же час слід відзначити, що в Німеччині сонячні системи застосовуються досить широко, незважаючи на те, що південні райони Німеччини знаходяться на широті Києва. Тобто, переважна частина території України знаходиться південніше Німеччини, що створює передумови для більш широкого використання сонячної енергії в житлово-комунальній сфері, ніж це маємо сьогодні.
Критерії рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів та мінімізації вартості послуг для споживачів відображають економічні інтереси протилежних сторін процесу надання-отримання житлово-комунальних послуг і тому мають протилежну спрямованість. Звідси виникає необхідність розглядати їх пов'язано. Для цього ми сформували матрицю корисності (рис. 3) впровадження засобів ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері.
Аналіз практики впровадження засобів ефективного енергоспоживання з точки зору забезпечення рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів та мінімізації вартості послуг для споживачів дозволяє вичленити наступні групи ситуацій, які належать множинам рішень А, Б, В, Г та Д (рис. 3).
1. До множини А технічних рішень з ефективного енергоспоживання належать такі, впровадження яких корисно споживачам енергоресурсів і некорисно (може наносити збитки) виробникам послуг.
2. До множини Б технічних рішень з ефективного енергоспоживання належать такі, корисність яких в кожному конкретному випадку може набувати різних значень в залежності від певних співвідношень і незалежно від бажання сторін. Як ілюструє рис. 3, елементи даної множини можуть в одному випадку потрапляти в зону корисності для виробника послуг, в іншому - в зону корисності для споживача, або в зону байдужості (білий колір на малюнку).
3. До множини В технічних рішень з ефективного енергоспоживання належать такі, впровадження яких є корисним для виробників послуг і нейтральними для споживачів.
4. До множини Г рішень, що сприятимуть підвищенню ефективності енергоспоживання належать такі, впровадження яких призведе до забезпечення рентабельності підприємств-виробників послуг за рахунок різкого, щонайменше в короткостроковій перспективі, зниження корисності цих послуг для споживачів.
5. До множини рішень Д належать такі, що в найближчі 8-10 років після їх впровадження не будуть економічно вигідними жодній із сторін процесу виробництва-споживання послуг з теплопостачання.
Множину технічних рішень А, корисних для споживачів і некорисних для виробників послуг, складають лічильники води - квартирні, або такі, що встановлюються на індивідуальний будинок.
Наша підрахунки, проведені на основі фактичних даних, показують, що при встановленні квартирного лічильника платежі за воду зменшуються в середньому в 4 рази. Вибіркові заміри дають змогу оцінити фактичне споживання води без лічильника в квартирах м. Донецьк, наприклад, в 3 рази менше норм. При встановленні лічильника споживачі, природно, починають економити. Звідси зменшення платежів в 4 рази. Реальне ж скорочення споживання води при користуванні квартирними водомірами становить, за нашими підрахунками, близько 25%. Економія платежів у споживача утворюється за рахунок економії споживання води, та за рахунок того, що при наявності індивідуального водоміру споживач в меншій мірі сплачує за ті витоки води, які не враховані водопостачальниками при розрахунку ціни 1 м. куб., але враховані в нормі споживання. Останнє ілюструється даними таблиці 2. Стовпчик 1 таблиці ілюструє стан речей, що існує. У випадку, якби при обрахуванні ціни 1 м. куб. враховувались всі витоки, то ціна складала б 0.89 грн./м. куб. Тобто, 0.19 грн. - це та сума, яка добавлена в ціну, за рахунок неврахованих витоків. Таким чином, економія платежів на кожному кубічному метрі складається з: 0.89 грн. (справедливої ціни) та 0.19 грн. - надбавки за невраховані витоки. Можемо сказати, що при повному врахуванні витоків мала б бути меншою або ціна (стовпчик 2, табл. 2), або норма споживання при тій же ціні (стовпчик 3, табл. 2). Зрозуміло, що ні другий, ні третій варіант виробників послуг не влаштовує. Тому в житті маємо 1-й варіант.
Завантажити реферат