Сторінка
1

Дослідження іноземних інвестицій

Інвестиції можуть здійснюватися шляхом:

• створення підприємств із спільною участю іноземного капіталу (спільних підприємств);

• створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, їх філій і представництв;

• придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будинків, споруд, часток у підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав;

• надання позик, кредитів, майна і майнових прав і т. ін. Проблема полягає у стимулюванні ефективного залучення іноземного капіталу. У цьому зв'язку постають два питання: які сфери народного господарства підлягають обмеженню, у які галузі та у яких формах передусім треба залучати капітал. Іноземний капітал можна залучати у формі приватних інвестицій — прямих і портфельних, а також у формі кредитів і позик. Прямими інвестиціями вважають капітальні вкладення в реальні активи (виробництво) інших країн, в управлінні якими бере участь інвестор. Інвестиції можна вважати прямими, якщо іноземний інвестор володіє не менше ніж 25 % акцій підприємства, або їх контрольним пакетом, величина якого може коливатись у досить широких межах залежно від розподілу акцій серед акціонерів.

Прямі іноземні інвестиції — це щось більше, ніж просте фінансування капіталовкладень в економіку, хоча саме по собі воно вкрай необхідне нині для України. Прямі іноземні інвестиції забезпечують підвищення продуктивності і технічного рівня українських підприємств. Розміщуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія приносить із собою нові технології, нові способи організації виробництва і відкриває для нас світовий ринок.

Портфельними інвестиціями прийнято називати капіталовкладення в акції зарубіжних підприємств, що не дають права контролю над ними, в облігації й інші цінні папери іноземної держави і міжнародних валютно-фінансових організацій.

Існують також реальні інвестиції. Це капітальні вкладення в землю, нерухомість, машини й устаткування, запасні частини і т. ін. Реальні інвестиції містять у собі і витрати оборотного капіталу.

Два види інвестицій (прямі і портфельні) зумовлені аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор прагне дістати прибуток за рахунок володіння акціями дохідної компанії. Однак при здійсненні портфельних інвестицій інвестор зацікавлений не в тім, щоб управляти компанією, а передусім в одержанні доходу за рахунок майбутніх дивідендів. Здійснюючи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор (як правило, велика компанія) прагне взяти у свої руки управління підприємством. Вкладаючи капітал, він вважає, що саме Україна є придатним місцем для випуску його продукції, яка реалізовуватиметься або на українському споживчому ринку (наприклад, ресторани МакДональдс), або на світовому ринку (у разі інвестицій в українську авіаційну промисловість). Україні необхідно докладати всіх зусиль до залучення обох видів інвестицій, оскільки будь-який з них сприяє майбутньому зміцненню економіки України. Іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що належать до державної монополії) без завдання шкоди національним інтересам. Галузеві обмеження повинні поширюватися тільки на прямі іноземні інвестиції. їх залучення варто обмежити в галузях, пов'язаних з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, видобувні галузі, вирубка лісу, промисел риби), у виробничій інфраструктурі (енергомережі, дороги, трубопроводи і т. ін.), у сфері телекомунікаційного і супутникового зв'язку. Подібні обмеження закріплені в законодавствах багатьох розвинених країн, зокрема у США. У перелічених галузях доцільно використовувати альтернативні прямим інвестиціям форми залучення іноземного капіталу. Це можуть бути зарубіжні кредити і позики. Незважаючи на те, що вони збільшують тягар державного боргу, залучення їх є виправданим з погляду дотримання національних інтересів, враховуючи швидку окупність капіталовкладень у зазначені сфери.

Однак для цього необхідно створити ефективну систему управління використанням зарубіжних кредитів. Такий капітал у формі підприємств із 100 % іноземною участю доцільно залучати у виробництво і переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури. Стимулювати залучення портфельних інвестицій необхідно в усі галузі економіки. При цьому, залучаючи вагомі фінансові ресурси, українська сторона не втрачає контроль над об'єктом інвестування. Це особливо важливо для тих галузей, що мають стратегічне значення для країни, насамперед пов'язаних з видобутком ресурсів. Однак, на жаль, доводиться констатувати, що через неправильну інвестиційну політику портфельних іноземних інвестицій в Україні нині практично немає.

Залученню в інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення. Ці проблеми загалом підсилюють свій негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Слабке залучення прямих іноземних інвестицій в українську економіку зумовлюється розбіжностями між виконавчою і законодавчою гілками влади, соціальною напруженістю (страйки, невдоволення широких верств населення ходом реформ), рівнем злочинності і безсиллям влади, недосконалим законодавством, інфляцією, спадом виробництва, безупинним падінням курсу гривні, її не-конвертованістю та ін.

Український уряд в останні роки виявив до зарубіжних компаній скоріше подвійне ставлення, ніж звичайну привітність. Офіційна політика на словах прагне надавати підтримку прямим іноземним інвестиціям, але на практиці зарубіжні фірми стикаються з неймовірними труднощами, намагаючись вкласти капітал в українську економіку. Українське законодавство нестабільне, а тому комерційна діяльність має долати безліч бюрократичних перепон. Крім того, складається враження, що більшість українських політиків просто бояться прямих іноземних інвестицій. Окремі з них переконані, що іноземні інвестиції є засобом "обдурювання", що зарубіжні компанії просто експлуатують українську економіку, не забезпечуючи її розвиток.

Усі ці фактори перекреслюють такі привабливі якості України, як її природні ресурси, могутній, хоча й технічно застарілий і хронічно недовантажений виробничий апарат, наявність дешевої і достатньої кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал. У ринковій економіці сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно правових і географічних факторів, властивих тій чи іншій країні, прийнято називати інвестиційним кліматом. Ранжирування країн світового співтовариства за індексом інвестиційного клімату чи зворотним йому показнику індексом ризику слугує узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни і своєрідним "барометром" для іноземних інвесторів. Залежність потоку іноземних інвестицій від індексу інвестиційного клімату носить майже лінійний характер.