Сторінка
5

Дослідження іноземних інвестицій

Між інтересами експортерів та імпортерів капіталу існують об'єктивні протиріччя, що в умовах економічної нерівності партнерів ставлять більш сильну сторону (як правило, експортера капіталу) у краще положення при виборі умов інвестування. Наприклад, в Україні це призвело до того, що залучений іноземний капітал слабко "працює" на соціально-економічну стабілізацію у країні.

Водночас світовий досвід доводить, що позитивний вплив іноземного капіталу на економіку приймаючої країни досягається лише в тому разі, коли держава-імпортер проводить активну політику, зокрема порівнює потенційну вигоду, яку вона матиме при вирішенні національних господарських і політичних завдань з можливою загрозою суверенітету і незалежності через безконтрольний допуск іноземних інвесторів. Тому держава повинна спрямувати іноземні інвестиції в такі галузі й у такій кількості, що відповідатимуть її довгостроковим інтересам. На жаль, при розробці державних заходів для залучення іноземних інвестицій в економіку України переважає однобічний підхід, що виходить із припущення про винятково позитивний вплив іноземного капіталу.

Іноземні фірми-інвестори зацікавлені, наприклад, в одержанні з України продукції екологічно "брудних" виробництв. При цьому, вкладаючи кошти в українську економіку, вони нав'язують такі схеми фінансування інвестиційних проектів, що стимулюють їх власних товаровиробників. У результаті велика частка іноземного капіталу залучається в Україну в самих невигідних формах, наприклад у вигляді пов'язаних кредитів.

Одержали поширення кредитно-бартерні угоди, відповідно до яких устаткування, необхідне для реалізації проекту, закуповується за рахунок кредиту у країні, що надає цей кредит, а 70-80 % конкурентоспроможної продукції, що буде зроблена на цьому устаткуванні, продається як сплата за кредит. Унаслідок цього вітчизняні підприємства згортають своє виробництво, а імпорт аналогічного устаткування зростає.

Відкидаючи можливість загрози національній безпеці, прихильники такого підходу часто посилаються на досвід США, на які припадає понад 1/5 світових іноземних інвестицій, що еквівалентно 7 % валового внутрішнього продукту цієї країни. Спробуємо розібратися, що ж ховається за наведеними цифрами. Упродовж багатьох десятиліть у США діє налагоджена система державного регулювання у сфері прямих іноземних інвестицій на двох рівнях: федеральному і місцевому. Найважливішим напрямом федерального регулювання є захист інтересів національної безпеки. При цьому з кінця 80-х років тут безпека країни все більше пов'язується не з військовим фактором, а зі станом національної економіки, з підтримкою і посиленням конкурентоспроможності США у світі. Організаційною структурою, що забезпечує контроль за інвестиційними потоками, є Комітет з іноземних інвестицій. У законодавство США було введене виправлення, відповідно до якого президент США наділявся повноваженнями блокувати чи припиняти процеси злиття чи придбання американських фірм, пов'язані з установленням контролю з боку іноземної сторони. Федеральні закони США обмежують чи забороняють іноземну участь в деяких секторах економіки: прибережне судноплавство, внутрішня авіація, будівництво гідроелектростанцій, видобуток корисних копалин на федеральних землях, банківська справа, засоби масової інформації, ядерна енергетика.

Важливим напрямом федерального регулювання іноземного інвестування є захист технологічної бази США. Вона здійснюється через механізм видачі ліцензій на передання технічної інформації іноземній стороні. Ліцензії можуть бути анульовані виходячи із зовнішньополітичних розумінь чи з метою захисту інтересів національної безпеки. Для іноземних фірм ускладнене одержання "сертифіката надійності", обов'язкового для роботи за контрактами, що містять секретну інформацію.

Отже, навіть у країні, що має наймогутніший економічний потенціал, існує розвинена і дуже жорстка система контролю за інвестиційними потоками з метою запобігання втрати контролю над економікою і відповідно усунення загрози національній безпеці.

Різке зниження капіталовкладень є найважливішим індикатором входження економіки будь-якої країни у стан кризи, а пожвавлення інвестиційної активності слугує неодмінною умовою виходу на стійку траєкторію економічного зростання. В українській економіці перший етап цього процесу був значно заглиблений і затягнутий, а другий етап загальмований серйозними прорахунками економічної політики держави. Світовий досвід свідчить, що без активізації ролі держави в інвестиційному процесі шляхом його прямого і непрямого регулювання подолати депресивний стан економіки, відновити і підвищити рівень економічного потенціалу України неможливо.

Список використаної літератури:

1. Ближайшие 1000 дней: мероприятия экономической политики для Украины / Нем. консультат. группа по вопр. экономики при правительстве Украины. — К., 1999. — 169 с.

2. Бабищев В. Деякі аспекти обчислення амортизації основних засобів США й України // Бізнес. — 1998. — № 2(48). — С 13-16.

3. Бершеда Е. Р. Межотраслевые связи в инвестиционном процессе. — К.: Наук, думка, 1981. —224 с.

4. Бизнес-план инвестиционного проекта / В. М. Попов, Л. П. Кураков, Г. В. Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.

5. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995.

6. Бобков И. А. Регулирование воспроизводства инвестиций и основного капитала в рыночной экономике. — М.: НИИуправления, 1991. — 256 с.

7. Бородюк В. Результативність економічних реформ в Україні // Економіка України. — 1994. — № 7.

8. Бочаров В. В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций. — М.: Финансы и статистика, 1993. — 244 с.

9. БугаряН. И., Гойко А. Ф., Рогожин П. С, Федоренко В. Г. Рынок, предприятия и предпринимательская деятельность в Украине. — К.: Укр-архстрой-информ, 1993. — 120 с.

10. Булгачев С. Н., Гечи М. Инвестиционная политика в капитальном строительстве на новом этапе. — М.: Стройиздат, 1989. — 334 с.

11. Бушуев С. Д., Гурин Э. А. Инвестиционные инструменты проектного менеджмента. —К.: УкрИНТЭИ, 1998.

12. ГазибековД., Анеелиди М. Инвестиционная деятельность перед вхождением в рыночную экономику. —Ташкент: Изд-во ТИНХ, 1991. — 74 с.

13. Ганасенко Н. Моніторинг інвестиційного клімату в Україні // Укр. інвестиційна газ. — 1996. — 19 груд. — С. 29.