Сторінка
3

Господарське освоєння малих річок України та його регіональна специфіка

Якщо порівняти кількість води, яку забирають з малих річок для господарського використання, то виявиться, що тільки в західній і північній частинах республіки їх частка не перевищує 5-15% водних ресурсів, які формуються в малих річках у середні і навіть маловодні роки. Лише на річках Гнила Липа та Лядова (басейн Дністра) в середні роки використовується відповідно 41% і 16% водних ресурсів, а в маловодні роки на першій з них стік використовується майже повністю, а на другій – 28%.

Значно зростає споживання води малих річок у басейні Дніпра в районах промислового виробництва (річки Гнилоп'ять, Шостка, Стугна, Супій, Золотоношка), де воно становить 15-61% середнього річкового стоку, а в маловодні роки на окремих річках може перевищувати наявні водні ресурси.

Близько половини середньобагаторічного стоку і майже 1,5 об'єму стоку маловодного року використовується на деяких малих річках басейну Південного Бугу.

Високий ступінь використання водних ресурсів відмічений на малих річках басейну Сіверського Донця, Приазов'я і Криму. В середні за водністю роки споживання води з малих річок на рівні 1988 р. тут досягає відповідно 11-80%, 19-117% і 50-165% наявних ресурсів, а в маловодні – на багатьох річках водні ресурси використовуються багаторазово.

У минулому територія водозборів малих річок Лісостепової зони була майже на половину залісена, а значні їх площі задерновані багаторічною трав’янистою рослинністю. Саме цій зоні були характерні так звані “паркові” діброви – розріджені дубові ліси з багатим різнотрав’ям. Сніг танув під лісом і на цілинних степових ділянках поступово. Значна частка талої води вбиралася ґрунтом поступово, решта – надходила до русел малих річок більш-менш рівномірно, не викликаючи помітних слідів змиву та ерозії ґрунту. Саме тала поверхнева вода та дощові води і є основними джерелами живлення малих річок.

Згодом освоєння територій зони під сільськогосподарські угіддя набрало інтенсивного характеру. Вже на початку ХХ століття територія центрального Лісостепу була розорана на 68%. Останнім часом лісостепові райони України освоєні під однорічні сільськогосподарські культури на 70-80%.

Це призвело до значного посилення поверхневого стоку, а разом з тим і розвитку процесів ерозії. Як наслідок – замулення і обміління русел річок. Замулені відрізки річки майже зовсім неспроможні пропускати через свої звужені або дуже мілководні русла ту кількість води, яка надходить до них під час зливових або затяжних дощів чи повеней. Відбувається підтоплення прилеглих лугових ділянок. Характерною рисою сучасних заплав малих річок Лісостепу є їх заболочення і заміщення лучної рослинності плавневими заростями очерету і рогозів. Посилений ріст рослинності викликає значне надходження органічної речовини під час відмирання рослин (вторинне забруднення річки). Вода малих річок Лісостепу характеризується значним вмістом органічних та біогенних речовин. Замулення русел малих річок у лісостеповій зоні відбувається більш інтенсивно, ніж на Поліссі, що, в основному, зумовлено різним ступенем залісення територій і неоднаковим характером рельєфу.

Розчистка старого русла припиняє процеси заболочення, посилює водність річки, а також посилює дренування заболочених ділянок, які згодом, після корінного поліпшення, можуть бути перетворені в лучні угіддя. Під впливом діяльності людини в Степовій зоні відбулося зменшення річкового стоку на 25-30%. Річки регіону зазнають чи не найпотужнішого антропогенного впливу. Окрім промислових стічних вод, у русла річок у величезній кількості надходять продукти змиву з навколишніх, майже повністю розораних, територій. Хімічний склад і мінералізація річкових вод Степової зони на теперішній час порівняно з природними умовами змінилася на рівні груп і навіть класів.

Річкова вода характеризується значним вмістом розчинених солей та високою концентрацією біогенних елементів – сполук азоту і фосфору.

Водовикористання регіону направлене на водоспоживання промисловості та зрошення.

В Криму та Карпатах, де ситуація з водопостачанням історично складна, а гідрологічний режим річок досить специфічний за рахунок їх гірського розташування, порушення, що зазнають природні комплекси малих річок, особливо помітні. Вже найменші зміни у гідрологічному режимі чи ландшафтній структурі річкових долин у гірських районах можуть привести до катастрофічних наслідків.

Список використаної літератури:

1. Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

2. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.

3. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

4. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.

5. Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

6. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

7. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.

8. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

9. Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.

10. Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).

11. Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

12. Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

13. Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984.

14. Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.