Сторінка
2

Господарське освоєння малих річок України та його регіональна специфіка

При осушувальній меліорації малі водотоки часто використовують як водоприймачі меліоративної мережі. Так, на Українському Поліссі, де проводили масові осушувальні роботи, змінені характеристики річищ більшості малих річок. Прокладена також значна мережа осушувальних каналів.

Регулювання річок при їх пристосуванні під водоприймачі осушувальних систем змінює не тільки густоту руслової мережі за рахунок меліоративної системи, а й довжину водотоків. Зазнають змін і характеристики потоку. Після регулювання річок насамперед збільшується швидкість потоку і зменшуються глибини річищ. Слід зазначити, що останнім часом меліоративне будівництво проектується з урахуванням найменших змін малих річок, особливо у населених пунктах. При регулюванні річищ передбачають компенсаційні фактори, споруджують шлюзи-регулятори, ставки, копані.

Локальне водопониження пов'язане із забором підземних вод та водовідливом при будівництві і гірських розробках. Його вплив на водні ресурси малих річок залежить від ряду факторів, насамперед від співвідношення водозабору і стоку, причому зміни підземної і поверхневої складових стоку різні. Якщо водозабір при зниженні рівня підземного потоку нижче врізу річища перевищує стік річки в межень, вона перетворюється на тимчасовий водотік. Поверхневий стік може спостерігатись в тому випадку, якщо приток води в руслову мережу перевищує величину інфільтрації. Звичайно це відбувається в період весняного водопілля і при інтенсивних паводках.

Перетворення постійних малих водотоків у тимчасові спостерігається в місцях великих водозаборів, коли підземні води подаються в міста, а після використання скидаються в інші водотоки.

Антропогенний вплив на кількісні показники водних ресурсів малих річок також різноманітний і неоднаковий за величиною та інтенсивністю. Одні фактори діють на водний режим річок і їх стік постійно й не дуже помітно, другі – різко, роль третіх не зовсім з'ясована. На фоні коливань природної водності не завжди можна виявити і оцінити роль антропогенного впливу та зміну стоку.

Стік у природних умовах формується в межах басейну, який являє собою єдину природну систему.

Будь-яка дія на водозбір призводить до порушень його стану. Однак ця система прагне відновити природну рівновагу компенсаційними факторами. Додаткові фактори посилюють чи послаблюють гідрологічні наслідки антропогенної дії. Їх роль у цьому процесі оцінюється в результаті системного підходу, який дає змогу аналізувати зміни на водозборі. Кількісну оцінку цих наслідків найбільш об'єктивно можна одержати шляхом аналізу багаторічних гідрологічних рядів спостережень, особливо в тому випадку, коли на водозбір впливають кілька антропогенних факторів.

Основні види господарського використання малих річок та їх водозборів

Встановлено, що в басейнах малих річок основними землекористувачами є сільське господарство – на його частку припадає від 70 до 90% усіх освоєних земель річкового водозбору.

Ліси на водозборах річок Лісостепу та Степу займають від 1 до 13% площі, на Поліссі – до 20-40% (річки Ствига, Норин), а на водозборах Дунаю та Дніпра – до 45-63%.

Промислові підприємства, автомобільний та залізничний транспорт, зв'язок використовують від 1 до 5% площі водозбору, населені пункти – від 0,1 до 2%; і лише в басейнах приток Сіверського Донця до 11-15% (річки Лугань, Харків, Кривий Торець).

Поки що досить незначні площі водозборів використовуються з метою охорони природи та для рекреації. У більшості басейнів для цього відведено менше 1% площі.

Землі державного запасу займають не більше 5-10% площі водозбору, проте є й такі басейни, де їх площі не перевищують 0,1% і менше.

Неосвоєні землі та невгіддя не перевищують 0,5% площі водозбору.

Більшість водозбірних земель займає рілля. У 80% басейнів, що розглядалися, рілля займає більше половини водозбору, в 63% – більш як 61% площі, на 11 водозборах – понад 80% земель.

Є водозбори (Ріка, Свіча, Бельбек), де частка ріллі не перевищує 20% площі.

Сінокоси та пасовища займають декілька відсотків площі водозборів у Лісостепу та Степу і до 20% – у поліській частині України.

Особливо значного впливу річкова мережа України зазнає від розорювання водозборів. У середині XX ст. були розорані схили балок – землі, що до того ніколи не розорювалися. Результати такого сільськогосподарського освоєння річкових долин особливо яскраво відслідковуються у Лісостеповій області України. Мало того, що верхні ділянки схилів майже повністю втратили ґрунтовий покрив, змиті ґрунти утворили у підніжжя схилів та на притерасних ділянках заплави товстий шар наносів, які перекрили численні джерела та ґрунтові води, що тут виклинювалися. Внаслідок цього днища численних річкових долин перезволожилися та почали заболочуватися. Зазвичай це супроводжується замуленням малих річок та ставків, що, в свою чергу, викликало необхідність збільшення потужності гребель. Як наслідок цього – піднімання рівнів та підтоплення днища долини вище ставків.

Зазначимо, що найяскравіше ці процеси проявилися у Лісостеповій області України, де переважає хвилястий рельєф річкових долин. На тих ділянках, де місцевість пласка, а похили поверхні незначні, використання потужної сільськогосподарської техніки призвело до того, що численні джерела та малі потічки були просто переорані або замулені. У посушливі роки наслідки цього процесу були непомітні. Проте у багатоводні роки це викликало підтоплення десятків тисяч гектарів сільгоспугідь. Як приклад, наведемо дані досліджень, які проводилися у роки, що передували 1981 р., коли в Україні було підтоплено 847,7 тис. га сільгоспугідь. Ріллі було підтоплено 578,6 тис. га (це 2% всіх орних земель держави). В окремих областях (Дніпропетровська, Луганська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Херсонська) підтоплені землі складали 3%, а у Миколаївській та Одеській – до 3,8%. У Криму частка таких земель склала 7,6% від загальної площі.

Аналіз напрямів використання води малих річок показав, що вони залежать від зони розміщення. При цьому практично на всіх річках вода використовується для господарсько-побутових і виробничих потреб. Зокрема, на Поліссі для господарсько-побутових потреб витрачається від 10 до 30% загального об'єму річкової води, що використовується; у Лісостепу – від 10 до 20%, у Степу – від 20 до 40% і більше. У Криму на більшості річок споживання води на ці потреби перевищує 40%, а у Карпатах – на одних річках 10-20%, на інших – понад 40%. На виробничі потреби в усіх природних зонах використовується значна частка води. Найбільша вона в Степу та Лісостепу, де розміщені великі промислові центри. Використання малих річок для зрошення земель характерне для Криму та степової зони, дещо меншою мірою – для лісостепової.

Майже повсюдно малі річки служать джерелом сільськогосподарського водопостачання. На окремих річках Карпат, Полісся і Лісостепу на ці потреби витрачається понад 40% водних ресурсів, залучених у господарський оборот.

Ставкове рибне господарство представлене в основному на малих річках басейну Дністра, Південного Бугу, лісостепової частини басейну Дніпра. В Криму і Закарпатті на малих річках воно майже не розвинене.