Сторінка
2

Орографія та розвиток пост-гляціальних процесів південно-західної Канади та східної Європи

Більш детальний аналіз орографічної схеми (рис. 1.8) та топографічних карт вододілу між Дніпром та Західною Двіною показує, що в той час, коли існувало прильодовикове озеро Валдайського періоду, вода з нього через річку Оршиця стікала у долину Дніпра. З падінням рівня води у озері стік припинився і русло Дніпра через серію невеликих озер повернуло у бік Валдайської височини. Тобто на цьому короткому відрізку поведінка Дніпра є подібною, як це буде показано у наступному розділі, до поведінки дренажних долин північної Америки.

Далі на південь вплив Валдайського льодовика зменшується і помітнішими стають результати діяльності Московського та Дніпровського льодовиків. Одним з них є викопна долина (на рис. 1.9 відмічена пунктирним ланцюжком), що колись або з’єднувала долини Дніпра та Сожу, або, і це є цілком ймовірним, існувала як самостійних гідрологічний елемент у подніпровський час. Слід відмітити, що у білоруських дослідників існували значні розбіжності у визначені часу її виникнення. На думку Г.І. Горецкого /6/, ця долина існувала ще з перед Дніпровських часів (рис. 1.10), К.П.Мандер /15/ вважає, що вона була сформована вже у подніпровський час. Але на картах гідрогеологічної зйомки (на жаль збереглися тільки графічні додатки без зазначення автора) ця долина була визначена, як долина стоку талих вод Валдайського часу.

Залишивши, поки що, поза увагою проблему встановлення віку викопних долин звернемо увагу на такі важливі обставини: 1 – на території південно-східної Білорусії та північної України виявлено більше 10 подібних утворень /1,2,8,15/; 2 – морфологічно ці викопні долини є надзвичайно глибокими та вузькими каньйонами (рис. 1.10), що робить їх схожими до молодих дренажних долин південно-західної Канади; 3 – викопні долини були загорнутими в результаті діяльності наступних льодовиків при цьому ступінь екзараційно-акумулятивної роботи льодовиків був відносно слабким, в наслідок чого долини є добре видимими у будові сучасного рельєфу.

На відміну від Валдайського періоду два попередні періоди зледеніння - Дніпровський та Московський охоплювали значно більші площі, і вирізнялися тим, що переходили межі Балтійсько-Дніпровського вододілу. Ця обставина у майбутньому під час танення льодовиків стала визначальною у їх впливі на території, що лежать південніше і особливо терени, що сьогодні належать до басейну Дніпра.

Значна диференціація поверхні, її промерзлий стан та наявність величезної кількості води, що акумулювалася в озерах, відплив води з яких досить часто блокувався льодовими греблями, створювали ідеальні умови для таких катастрофічних явищ як селі та зсуви. Результати досліджень у басейні середнього Дніпра, що були отримані вже на основі цифрових даних будови поверхні показали, що завершальна стадія формування пов’язана з найбільшою екзогенною катастрофою четвертинного періоду – проривом післяльодовикового озера, що знаходилося на досить високому гіпсометричному рівні в межах південної Білорусії та скидом величезної кількості води, твердого матеріалу та мулу у басейн середнього Дніпра. Причинами цієї катастрофи могли бути, з одного боку, наявність величезної кількості талої води, з іншого боку, перигляціальні умови та утворення проходу Дніпра через кристалічний масив. Сліди цієї катастрофи добре збереглися у сучасному рельєфі долини Дніпра /21/.

Аналіз цифрової бази даних дозволив встановити, що подібні явища, але значно менші за масштабом мали місце і на локальному рівні у долинах приток Дніпра, які на той час знаходилися в перигляціальних умовах. Це селі у долині Самари, бокові зсуви у долин річок басейну Сіверського Дінця, Самари, Ворскли та інших (див.розд.3).

Становлення басейну Дніпра відбувалося, як мінімум, впродовж трьох льодовикових періодів, і кожний з цих етапів залишив сліди своєї діяльності, змінюючи та поступово ускладнюючи його будову після кожного етапу розвитку. Сьогодні, практично не можливо достеменно відтворити перебіг подій і віднести той чи інший об’єкт будови долини до якогось конкретного етапу розвитку. Дуже непростим завданням є пошук ділянок, які б зазнали мінімального впливу льодовиків і, які могли б бути сприйняті як еталони, принаймні для визначення кількості етапів флювіального розвитку.

Результати попередніх досліджень басейну середнього Дніпра дозволяють віднести до таких ділянок басейни річок Говтва та Полузери, які займають південну частину межиріччя Псла та Ворскли. Вивчення орографії цієї ділянки дозволяє стверджувати, що жоден з активних льодовиків не мав безпосереднього впливу на формування цієї території /4, 10, 11/, і тому у будові поверхні залишилися помітними сліди усіх флювіальних циклів розвитку басейну Дніпра. Частково такі ж сліди залишилися і на межиріччі Псла та Хоролу, але їх долини, за рахунок існування у ще недалекому минулому сполучення з річками Валдайської височини, зазнали значного зовнішнього впливу.