Сторінка
3

Податкова система України

1.2 Грошова, натуральна данина Литовсько-Польської доби

У першій половині 14століття більшість українських земель(Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшли до складу Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони «Руської правди» аж до другої половини 16століття, коли ці землі після Люблінської унії Литви з Польщею(1569р.) увійшли до складу Речі Посполитої.

На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта (1374р.) і маєтки католицької церкви(з 1381р.) були звільнені від оподаткування. Королі зреклися права накладати податки. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов’язань сільського і міського населення, з королівських земель та самоуправління міст, яким було надано магдебурзьке право.

Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов’язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам(шляхті).

З 1557року на українських землях, відповідно до закону короля Сигізмунда ІІ Августа «Устави на волоки», проводиться земельна реформа. Метою її була переоцінка державних, громадських і селянських грунтів та зрівняння селян у власності та повинностях.

Селянство було антиподом шляхти: чим більше шляхта здобувала прав та багатства, то більше втрачало їх і убожіло селянство. Цей процес характеризує весь перший період литовсько-польської доби і закінчується Люблінською унією – закріпленням селян усіх категорій, що знайшло правове закріплення в ІІІ Литовському статуті.

З 16століття під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянська земля починає належати панам або державі. У судах частіше заперечується право селянина продавати свій грунт. Цю практику у 1588році затвердив ІІІ Литовський статут.

Одиницею поземельного податку стає лан або волока(16.8-25га). Причому податок платили грішми(від лану платили 10-30грошей), з прямих податків на ланове припадало 90.5%, ланове збирали самі пани-шляхтичі і часто лише з тих земель, якими користувались піддані, звільняючи від податку свої фільварки. Насправді, на кордоні польської держави діяли свої закони, а королівські часто ігнорувались. Так остерські старости не платили королю податки. А з 1619року почалась масова колонізація сходу Чернігівщини та Полтавщини. У період з 1550року до 1660року виникли майже всі села з українськими теперішніми назвами.

Щоб прибрати наш край до своїх рук, польські комісари робили описи українських земель. Це описи 1552р., 1616р., 1622р., 1636р., що донесли до нас багатий історичний матеріал. Так, на прикладі Остерської землі, люстрація 1552року дає лише частковий опис. За описом 1616року фігурують лише Літки та Літочки, які майже не платять податків та не виконують повинностей. Наступний опис 1622року подає цілий ряд сіл, слобод, які були щойно засновані, і з цієї причини теж не платили податків. При чому інспектори комісували лише села по Десні, тому що їх підкупала місцева знать, і вони не показували села, розташовані далі від ріки.

У кінці 16століття – на початку 17століття широкого розповсюдження в Речі Посполитій, тобто на Україні, набула практика здавання збору надзвичайних і міських податків в оренду. Орендарями, в основному, виступали євреї. Подібна практика значно збільшила нерівність і зловживання при зборі податків, адже орендарі намагались зібрати не лише суму, яка йшла до коронної казни, а й значні кошти для себе. Все це призвело до загострення соціально-економічного та політичного становища на Україні і стало однією з причин визвольної війни українського народу 1648-1654років.

Саме в ході визвольної війни козацька старшина на чолі з Богданом Хмельницьким намагалась відродити українську державність, створити свою податкову систему. Колишні королівські та інші звільнені великі земельні маєтки та прибутки з них йшли до козацької військової скарбниці, якою спершу завідував сам гетьман, а потім окремий генеральний підскарбій. Тобто Хмельницький намагався більше централізувати збір податків, щоб мати достатні кошти для безперервних війн, які була змушена вести козацька держава, та створення державного апарату.

1.3 Податки Козацької держави (1648-1654рр.)

Головними джерелами прибутку Війська Запорізького низового, крім природного багатства чорноземного краю, були: воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, подимний податок, і, врешті, царське хлібне і грошове жалування.

Першим і прямим джерелом прибутку запорожців була здобич, добута ними на війні з турками, татарами й поляками. Вирушаючи в кожний похід, запорізькі козаки складали присягу перед святим Євангелієм, що жоден із них нічого не приховає із воєнної здобичі, а все добуте доставить у курінь для поділу між усім товариством.

Другим джерелом прибутків Війська Запорозького була найрізноманітніша торгівля: зовнішня і внутрішня. Усі торговці, купці й промисловці, що вивозили й привозили товари у Січ, торгували ну слободах, селах і зимівниках, вносили певну платню у військову скарбницю або на військову старшину: від куфи борошна чи продуктів – карбованець; від риби впійманої в Бузі, три перші десятки «паколі» - на полковника, писаря й осавула, які були при рибних заводах, та чотири інші десятки – на січову старшину. Якщо ж рибу продали чи втратили, не віддавши від неї частку на військові чини, то рибалка сплачував її вартість грошима. Щоб брати мито з купців, на всіх запорізьких базарах були особливі начальники, військові кантаржії: вони стежили за правильністю мір і ваг, призначали ціну на привезений товар і збирали мито з купців у військову скарбницю.

Велике мито давали шинки, що були поширені на землі запорозьких козаків. Через свою життєву свободу всі запорозькі козаки мали право варити мед, пиво й продавати спиртні напої. У документах січового архіву 1770року у всіх володіннях козаків налічувалося 370 шинків.

Крім того, з валок, що приїжджали в січ з України, Криму й Польщі, якщо вони привозили біле вино чи горілку, також брали мито на церкву і старшину: з кожної куфи – по карбованцю; крім грошей брали і так зване «поставне вино» - по одному відру, яке в козаків називалось квартою, з того, хто продав вино чи горілку, або з того, хто сам купував їх, - загальною кількістю 7 відер. Лише той, хто сплачував це мито, міг продавати свій товар, та й то за ціною, визначеною Кошем.