Сторінка
6
Оптимальна податкова система в Україні має відповідати таким принципам:
- економічній ефективності;
- адміністративній простоті;
- гнучкості;
- політичній відповідальності;
- справедливості.
Податки і збори – це платежі до бюджету і державних цільових фондів. Що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначеними законодавчими актами України.
Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України. Що формуються за рахунок визначених законів України податків і зборів юридичних осіб, незалежно від форм власності і внесків юридичних осіб.
Платниками податків та зборів є юридичні та фізичні особи, на яких, відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і збори. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України.
Об’єктами оподаткування є доходи, додана вартість продукції, вартість продукції, у тому числі митна або її натуральні показники. Спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законом України про оподаткування.
Платники податків і зборів зобов’язані:
1) сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законом терміни;
2) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законом;
3) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Закону України декларації. Бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням та сплатою податків і зборів;
4) допускати посадових осіб державних органів для перевірок, обчислення і сплати податкових платежів і зборів.
Під час перевірки, що проводиться податковими органами, керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних податкових органів про усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також підписувати Акти про проведення перевірки.
Припиняється обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів – зі сплатою податку, збору чи його скасуванням.
Заборгованість платників податків та зборів у разі ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому законами України.
Обов’язок фізичної особи по сплаті податків та зборів припиняється при сплаті податків і зборів обов’язкових платежів, а також у разі смерті платника.
Платники податків і зборів мають право:
1) оскаржувати у встановленому порядку рішення державних податкових осіб та дії їхніх посадових осіб;
2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійсненими державними податковими органами;
3) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.[4]
Облік платників податків та зборів здійснюється податковими органами відповідно до законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів лише за умов пред’явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у державному податковому органі і у триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.
Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами порядку, становлять систему оподаткування.
Закон України «Про систему оподаткування» №77/97-ВР від 18.02.97 року визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки та відповідальність платників.
В Україні стягуються:
- загальнодержавні податки і збори;
- місцеві податки і збори;
Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВРУ і стягуються на всій території України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.[1]
Реформування податкової системи
4.1 Шляхи оптимізації податкової політики
Період 1991-1997років можна охарактеризувати як період пошуку шляхів оптимізації податкової політики державою. Основним його недоліком, з погляду багатьох авторів, є те, що при проведені будь-яких змін жодного разу поки що не були враховані основні принципи оподаткування, сформульовані ще Смітом. Доцільно було б провести теоретичний аналіз відповідності цим принципам української системи оподаткування.
Принцип перший. Усі джерела доходів можна розділяти на основні групи:
- земельна рента;
- прибуток на капітал;
- заробітна плата;
До основних податків, якими в Україні оподатковувались доходи, отримані з названих джерел, відносяться:
- до першої групи – плата за землю;
- до другої групи – податок на прибуток підприємств і оподаткування підприємців-фізичних осіб;
- до третьої групи – податок з доходів громадян.
Крім того, всі три групи доходів як об’єкти споживання оподатковувались непрямими податками.
Законом що діяв в Україні до 01.01.1997 року, плата за землю встановлювалась за одиницю площі залежно від родючості грунту та місця знаходження ділянки. У зв’язку з цим виникає кілька питань.
Про-перше, законом була визначена диференціація ставок плати за землі сільськогосподарського призначення тільки по областях. Далі, згідно з прийнятим механізмом, обласні ради диференціюють ставки за групами грунтів. При цьому абсолютно не враховувалось місцезнаходження ділянки стосовно ринків збуту продукції. диференціація на ренту першого порядку у господарств, що знаходяться у безпосередній близькості від обласних центрів, значно вища за те саме джерело доходів господарств, віддалених від названих населених пунктів. Ця різниця повинна б була долатися податковими методами. Але порядок обчислення плати за землю ставить господарюючі суб’єкти далеко не в рівні умови з погляду на цю обставину. Для нашої країни в момент, коли для сільськогосподарських виробників гостро постало питання накопичення капіталу, така нерівність у розмірах ренти має велике значення. У майбутньому, в умовах посилення ринкової конкуренції, вона неодмінно проявить себе. З переходом до обчислення плати за землю залежно від її грошової оцінки цей недолік можна подолати, за умови, якщо оцінка буде враховувати місцезнаходження ділянки повною мірою.
По-друге, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення стосовно ділянок, розміщених у межах населених пунктів, диференціювались в залежності від кількості населення. Але за чисельністю жителів у тисячу чи 2-3 мільйони вони різняться лише в три рази, тоді як рента, отримана від цих земель, відрізняється у десятки разів. Усе це свідчить про нерівномірний розподіл податків при оподаткуванні земельної ренти. До речі, остання вада не подолана і в редакції до Закону України, введеного в дію з 1 січня 2001 року.
Завантажити реферат