Сторінка
1

Вплив системи оподаткування доходів фізичних осіб на формування інвестиційних ресурсів держави

У сучасних умовах ринкового господарювання одним з основних показників розвитку економіки будь-якої країни є темпи приросту інвестицій в основний капітал. Останніми роками в Україні цей показник мав тенденцію до різкого скорочення з 31,3 і 28,0 % у 2003 і 2004 рр. до 1,9 % - у 2005 р. Ситуацію вдалося дещо стабілізувати в 2006 р. й довести значення вказаного показника до 19,0 %.[Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс] — Режим доступу : ukrstat.gov.ua.] Однак криза, що виникла у середині 2008 р., поставила під загрозу реалізацію більшості інвестиційних проектів як в Україні, так і в усьому світі. Сьогодні вже відбувається жорстка конкурентна боротьба між державами саме за такий вид ресурсів, як інвестиції.

Донедавна вважалося, що основними інвесторами корпорацій (реальний сектор економіки) є юридичні особи, тобто інституціональні інвестори. Однак експертами доведено, що з 70-х років ХХ ст. американські вкладники (фізичні особи) почали перетворюватися у масових інвесторів, а саме: якщо до 1985 р. акції тримали 20 % домогосподарств, то у 2006-2007 рр. їх частка наблизилася до двох третин. В умовах глобалізації такі тенденції мали незабаром з'явитися й на українському фінансовому ринку. Однак світова економічна криза, що розпочалася у минулому році, внесла певні корективи у розвиток подій.

Дослідженням теоретичних і практичних аспектів цієї проблеми займаються такі провідні вітчизняні вчені-економісти, як В. Андрущенко, В. Ви-шневський, О. Данілов, В. Зимовець, Ю. Іванов, В. Мельник, О. Лапко, С. Лєкарь, А. Соколовська, В. Федосов, Л. Федулова та ін. Однак аналіз наукових джерел свідчить, що питання, які стосуються впливу системи оподатковування доходів фізичних осіб на формування інвестиційних ресурсів у країні, недостатньо опрацьовані й вимагають наукового обґрунтування.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є несумісність потреб у грошових ресурсах суб'єктів господарювання та наявності джерел покриття цих потреб. Насправді вільними грошовими коштами володіють одні суб'єкти ринку (інвестори), а інвестиційні потреби виникають у інших (корпорацій). Тому функціональне призначення фінансового ринку полягає у посередництві при переміщенні грошових ресурсів від власників (інвесторів) до користувачів (позичальників). Якщо фінансовим інструментом, за допомогою якого спрямовується потік коштів від інвестора до позичальника, є корпоративні цінні папери (акції), то інвесторами відповідно до чинного законодавства України можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном.[Про акціонерні товариства: закон України від 17.09.2008 № 514-VI [Електронний ресурс] — Режим доступу : rada.gov.ua.]

Такі фінансові інститути, як банки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії хоча й акумулюють значну частину вільних коштів фізичних осіб, але вже не є пріоритетними з погляду максимізації доходів громадян і починають поступатися своїми позиціями іншим фінансовим посередникам, таким, як інвестиційні компанії, пайові інвестиційні фонди, що представляють фондовий ринок. Це дає змогу залучити додаткові фінансові ресурси в реальний сектор економіки не тільки за рахунок вільних коштів суб'єктів господарювання, але й заощаджень населення.

Розглянемо, як держава на сьогодні стимулює громадян вкладати свої вільні кошти в інвестування економіки країни. Відповідно до закону[Про податок з доходів фізичних осіб : закон України від 22.05.2003 № 889-IV зі змінами та доповненнями.] до складу загального оподатковуваного доходу фізичних осіб входять доходи у вигляді відсотків (дисконтних доходів), дивідендів і роялті, виграшів і призів (ст. 4.2.12.); а також інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій із цінними паперами й корпоративними правами (ст. 4.2.13.). Ця норма закону набирає чинності з 2010 р.

При цьому ставка податку визначена у розмірі 5 % від об'єкта оподатковування, нарахованого податковим агентом, як: 1) процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок); 2) процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом; 3) процент на вклад (внесок) до кредитної спілки; 4) інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування; 5) дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним сертифікатом з фіксованою дохідністю (ст. 7).

Отже, відповідно до чинних норм закону доходи, отримані у вигляді дивідендів, підпадають під ставку оподатковування не 5, а 15 %. Фактично в законі закладені норми, які порушують принцип нейтральності прибуткового оподатковування, а саме: оподатковування одного виду доходів має здійснюватися в однакових розмірах. Очевидно, що держава штучно створює бар'єри для залучення вільних коштів населення в реальний сектор економіки через інститути фондового ринку у формі підвищеної ставки податку на дивіденди в порівнянні з іншими видами пасивних податків, зокрема депозитів по банківських вкладах. У цьому випадку ми не розглядаємо питання обґрунтування розміру ставки податку, оскільки в більшості західних країн такий вид доходів (доходи від вкладення капіталів) обкладається податком за ставками 25-30 % [Коляда Т. А. Оподаткування процентних доходів за депозитами населення в банках / Т. А. Коляда // Економіка України. - 2004. - № 4 (509). - С. 34.] і, можливо, у подальшому виникне потреба підвищення ставки зазначеного податку через необхідність інтегрування України у світову економіку.

Крім того, такий порядок суперечить правилам визначення оподатковуваного доходу в концепції сукупного доходу, оскільки він створює стимули для виплати частини заробітної плати, особливо вищому менеджменту фінансових установ, у формі неоподатковуваних процентів. Негативними наслідками звільнення відсоткових доходів під оподаткування є, по-перше, забезпечення додаткових податкових пільг заможнішому населенню, яке, на відміну від бідних верств, має значний приріст доходів за рахунок депозитів у банках. По-друге, дискримінація інших джерел та форм отримання доходу, які, на противагу відсотковим, підлягають оподаткуванню (наприклад, здійснення підприємницької діяльності), що порушує принцип справедливості оподаткування.