Сторінка
2

Вплив системи оподаткування доходів фізичних осіб на формування інвестиційних ресурсів держави

При цьому вважаємо доцільними й своєчасними податкові новації, закладені в останній редакції проекту Податкового кодексу України, що спрямовані на ліквідацію такого протиріччя. Зокрема, з метою стимулювання інвестиційної діяльності й удосконалення системи оподаткування пасивних доходів впроваджуються однакові умови оподаткування процентів за банківськими депозитами і дивідендів, тобто запропоновано знизити ставку оподатковування дивідендів з 15 до 5 %. Таким чином, будуть створені рівні умови для оподатковування аналогічних видів доходів фізичних осіб, та у громадян з'явиться реальна альтернатива вибору між банківською сферою й фондовим ринком з погляду ефективності вкладення вільних коштів.

Не можна залишити поза увагою й пропорційний податок, що справляється з доходів громадян в Україні з 2004 р. Запровадження плоскої шкали оподаткування необхідно розглядати переважно як вимушений захід, спричинений тим, що в специфічних умовах окремих постсоціалістичних країн прогресивний податок виявився нездатним чинити корегуючий вплив на соціальне розшарування суспільства. Внаслідок трансформації частини заробітної плати у процентні доходи її виплати неврахованою готівкою та застосування інших методів приховування доходів заможні верстви населення мають можливість суттєво зменшувати свої податкові зобов'язання, тому основними платниками податку стають громадяни з низькими та середніми доходами.

За цих умов пропорційний податок на доходи громадян має сприяти виконанню таких завдань: а) виявити доходи, що приховувалися; б) поступово змінити модель поведінки платників, сприяти формуванню нових податкових традицій і культури; в) зменшити податковий тягар на законослухняних платників.

Варто зазначити, що у вітчизняній практиці, на відміну від зарубіжної, поставлені завдання майже не виконані. Перешкодою для цього є половинчастий характер проведення реформ у податковій сфері. Так, запровадження пропорційної ставки податку на доходи фізичних осіб повинно було поєднуватися із введенням єдиного соціального податку, що реально сприяло б виведенню зарплат "із тіні". Однак досі точаться дискусії щодо доцільності запровадження єдиного соціального податку. Отже, намічених цілей реформа прибуткового оподаткування поки що не досягла.

Вважаємо, що використання прогресивної шкали оподаткування сприятиме реалізації принципів платоспроможності та справедливості. Найскладнішим питанням при цьому є рівень прогресії оподаткування. Основою для використання прогресивної шкали є суттєва диференціація доходів у суспільстві, і чим вища диференціація, тим більшою має бути прогресія, однак, з другого боку, вона обмежена тим, що платники з високими доходами - це зазвичай найпродуктивніша частина суспільства, для якої надмірне оподаткування є необґрунтованим. Проводячи податкову політику, необхідно враховувати економічні, соціально-політичні, психологічні фактори. Це можна зробити, ефективно поєднуючи вирішення проблеми неоподатковуваного мінімуму, рівня і ставок оподаткування.

Слід погодитися з думкою В. П. Вишневського, що в прибутковому оподаткуванні розподіл тягаря серед фізичних осіб з різним рівнем платоспроможності більшою мірою є наслідком впливу соціально-політичних чинників, ніж економічних з позиції концепції рівності жертви [Налогообложение: теории, проблемы, решения / В.П. Вишневский, А. С. Веткин, Е. Н. Вишневская и др.; под общ. ред. В.П. Вишневского. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2006. - С. 90.]. Однак навіть із врахуванням наведеної аргументації навряд чи можна назвати такий рівень прийнятним для соціальної держави.

Тому реалізації принципів справедливості й платоспроможності відповідало б установлення неоподатковуваного мінімуму на рівні прожиткового для всіх платників незалежно від розміру та джерела походження доходів. Аналогічні пропозиції знаходимо у працях А. М. Соколовської [Соколовська А. М. Податкова система держави: теорія і практика становлення / А. М. Соколовська. — К.: Знання-Прес, 2004. — С. 257.], Ю. Б. Іванова [Иванов Ю. Б. Налогообложение доходов физических лиц: проблемы реформирования регулирующих механизмов социального характера // Налогообложение: проблемы науки и практики: монография / Ю. Б. Иванов. — Х.: ИД "ИНЖЕК", 2006. — С. 172.], А. І. Крисоватого [Крисоватый А. И. Моделирование векторов реформирования налоговой политики // Налогообложение: проблемы науки и практики: монография / Крисоватый А. И. — Х.: ИД "ИНЖЕК", 2006. — С. 102.].

Це, безумовно, призведе до досить відчутних втрат місцевих бюджетів, однак вони частково відшкодуються, насамперед, за рахунок підвищення платоспроможного попиту населення, що сприятиме зростанню надходжень до державного бюджету непрямих податків внаслідок збільшення обсягів продажу організаціями й підприємцями кінцевим споживачам, а також збільшення надходжень до бюджету податку на прибуток підприємств і податку на доходи індивідуальних підприємців завдяки росту обсягів продажу. Крім того, звільнення від оподаткування величини прожиткового мінімуму, з одного боку, дасть змогу забезпечити прогресивність податку на доходи фізичних осіб, а з другого — виведе з оподаткування доходи великої частини населення, що істотно спростить адміністрування податку [Мельник В. М. Фіскальна ефективність податку з доходів фізичних осіб в Україні: можливості зростання / В. М. Мельник // Фінанси України. — 2007. — № 12. — С. 38—48.].

Ми підтримуємо пропозицію Ю. Б. Іванова щодо покриття втрат місцевих бюджетів від запровадження неоподатковуваного мінімуму за рахунок збільшення інших податкових надходжень, зокрема, введення податку на майно чи від ресурсних платежів, частка яких у доходах бюджетів є невиправдано низькою у порівнянні з країнами ЄС [Иванов Ю.Б. Налогообложение доходов физических лиц: проблемы реформирования регулирующих механизмов социального характера // Налогообложение: проблемы науки и практики: монография / Ю. Б. Иванов. — Х.: ИД "ИНЖЕК", 2006. — С. 173.].

У контексті викладеного аналізу пропонуємо встановити прогресивну шкалу податку на доходи фізичних осіб (варіант простої прогресії): доходи від одного до двох прожиткових мінімумів (далі за текстом — ПМ) обкладати за ставкою 15 % (із суми перевищення над ПМ); доходи від двох до шести ПМ — обкладати за ставкою 20 % (із суми перевищення над ПМ); доходи, що перевищують 6 ПМ, обкладати за ставкою 25 % (із суми перевищення над ПМ). Вибір прожиткового мінімуму як основи для величини оподатковуваного доходу у шкалі зумовлений тим, що він переглядається та затверджується Верховною Радою України, виходячи із потреб громадян та можливостей економіки. Для розрахунків слід застосовувати величину прожиткового мінімуму для працездатної особи.