Сторінка
19
Недоцільним та таким, що може викликати значні зловживання, Державна податкова адміністрація України вважає внесені Законом України від 19.11.2000 р. № 644/97-ВР зміни до підпункту 7.2.6. статті 7 у частині надання права платником одержувати податковий кредит по придбаних товарах не на підставі податкової накладної, а на підставі заяви платника податку до податкового органу. Дія такої норми неодмінно викликає безліч безпідставних звернень про одержання податкового кредиту, що, у свою чергу, призводить до відшкодування значних сум податку із державного бюджету без будь-якого підтвердження їх фактичної сплати під час придбання товарів, робіт або послуг.
За таких умов цілком логічним та вірогідним стає виникнення справжньої індустрії отримання значних бюджетних відшкодувань за фіктивними заявами через підставні фірми. Вже в грудні 2000 року було пред'явлено безліч претензій на відшкодування ПДВ на величезну суму. Як правило, за цим стоять не виробники продукції, а її експортери, тобто посередники, які мають єдиний документ сумніву - декларацію. Проте "процес пішов". Питання питань відшкодування ПДВ. Звернімося до закордонної практики, до досвіду країн, де це положення працює понад 15 років. Чітко простежується тенденція: пряме відшкодування цього податку з бюджету застосовується аж ніяк не часто. Головна, але, не єдина, умова застосування - стовідсоткове підтвердження того, що угода реально відбулася - зарахування у рахунок наступних платежів.
За п'ять місяців 1999 року до держбюджету надійшло 1832,2 млн.грн. ПДВ. За цей самий час було відшкодовано з бюджету грошима на розрахункові рахунки 455,0 млн.грн., що більш як у два рази перевищує рівень минулого року, а з моменту введення в дію закону - більш як 700 млн.грн. Крім того , на сьогодні значні суми ПДВ не відшкодовано.
Результати детального аналізу, проведеного Державною податковою адміністрацією України, численні звернення та пропозиції, що надходять від міністерств, відомств та платників свідчать про те, що окремі положення Закону ще й досі потребують додаткового врегулювання.
Широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200 неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають певні негативні наслідки, серед яких - підвищення вартості справляння податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70% надходжень від ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної кількості малих підприємств, платежі яких е незначними. Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для порівняння - в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницьких структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування е чи не найнижчою в Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку ринкових відносин у країні.
Перегляду вимагає і якісний склад оподатковуваної бази. На наш погляд, оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це, зокрема, стосується суми амортизації.
Закономірно, що при визначенні витрат на виробництво амортизація прирівнюється до матеріальних витрат, тому при визначенні доданої вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає особливо актуальним, якщо врахувати, що в системі оподаткування підприємств в Україні у перспективі передбачено стягнення за рахунок прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці амортизація оподатковуватиметься двічі : один раз податком на майно, як складовою вартості основних фондів, другий - ПДВ в складі доданої вартості.
У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за умови включення її до бази нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь виключення амортизації з об'єкту оподаткування. Крім того, з позицій податкового менеджменту реалізація даної пропозиції не передбачає особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Також слід уточнити порядок визначення бази оподаткування у випадку безоплатного надання товарів, робіт, послуг, порядок проведення бюджетного відшкодування, терміни сплати податку у разі ввезення (імпортування) результатів робіт або послуг та по крупних платниках податку. Необхідно чітко визначити питання, пов'язані з адмініструванням податку, а саме: порядок виписки податкової накладної, уточнення правил реєстрації платників податку.
Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік - подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість - одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.
Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції, за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).
Завантажити реферат