Сторінка
8
Таким чином, за Орігеном, діяльність сили Бога Отця і Сина простягається на всяке творіння без різниці; в Святому Духові беруть участь лише святі. На основі вищесказаного, а саме, що Святий Дух помагає лише святим, благо дійства або дієвість Отця і Сина простягається на добрих і злих, праведних і неправедних, Оріген одразу ж застерігає, щоб ніхто не подумав, що цим самим висловлена думка про перевагу Святого Духа над Отцем і Сином, або визнання за Ним вищого достоїнства; Він вважає, що такий помилковий висновок зовсім не випливає з попереднього міркування, тому що він виклав там лише особливість благодаті і дієвості Святого Духа, а в Трійці, звичайно, не повинно мислитися нічого більшого чи меншого, так як джерело єдиного Божества Словом і розумом Своїм тримає всю вселенну, а Духом уст Своїх освячує все, достойне освячення, як і написано в псалмі: “Словом Господа створені небеса, і Духом уст Його – все воїнство їх” (Пс. 32, 6).
Крім наведених вище дієвостей Отця, Сина і Святого Духа є ще інші. Так, у Бога Отця є ще й деяка переважаюча дієвість поряд з тією, за допомогою якої Він сповіщає усім істотам буття за сутністю (єством). Так само і у Господа Ісуса Христа є якесь особливе служіння по відношенню до тих, кому Він сповіщає розумну природу, - таке служіння, за допомогою якого Він допомагає істотам бути добрими. Є також інша благодать і у Святого Духа – така благодать, яка подається (від Нього) достойним, улаштовується за участю Христа, а звершується Отцем, дивлячись на заслуги всіх тих, які робляться здатними до її сприйняття [6, с.128]. Для підтвердження цих слів він звертається до 1-ого Послання апостола Павла до Коринтян 12, 4-7, де говорить: “Є різниця між дарами милості, Дух же той Самий. Є й різниця між служінням, та Господь той же Самий. Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному дається виявлення Духа на користь”. В цьому уривку з послання апостола Павла Оріген ясно бачить вказівку на те, що в Трійці немає ніякого відокремлення, що називається даром Духа, те відкривається через Сина і діє через Бога Отця [37, с.208].
Через благодать Св. Духа людина освячується і робиться здатною для сприйняття Христа, як правди Божої. Навіть ті, хто досягли межі (морального переродження) через освячення Святого Духа, всерівно будуть отримувати дар премудрості через силу і дію Святого Духа. Згідно Орігену це саме мав на меті апостол Павло, коли говорив, що декому дається слово премудрості, іншим ж – слово знання тим самим Духом. Але при цьому, вказує строго визначене розмежування дарів, апостол відносить всі ці дари до джерела всього і говорить: “є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе” (1 Кор. 12, 6). Отже, при постійній дії Отця, і Сина, і Святого Духа, відновлюючої на всіх ступенях досконалості, люди можливо, колись, хоча з труднощами, отримають можливість споглядати святе і блаженне життя [6, с.60].
Дальше в своїх міркуваннях Оріген намагається показати сходження Духа Святого до людей. Він порівнює як діяв Дух Святий до пришестя в світ Христа і після Його викупительного подвигу. Як Сам Бог – той Самий, і Христос один той Самий, так один і той Самий – Святий Дух, Який був і в пророках і в апостолах, тобто як і в тих людях, які вірили в Бога, ще до пришестя Христа, так і в тих, які прийшли до Бога через Христа. Але Оріген зауважує, що переважаюче сходження Святого Духа до людей спостерігається після вознесіння Христа на небеса більш, ніж до його пришестя. Раніше дар Святого Духа подавався лише одним пророкам і небагатьом із народу в тому випадку, якщо хтось заслуговував (його). Після пришестя Спасителя, як написано, виповнилось сказане в книзі пророка Йоіля, що буде в останні дні: “Виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкування” (Йоіль, 2, 28), а це, звичайно, рівнозначне наступним словам: “Всі народи будуть служити Йому” (Пс. 71, 11). Через благодать Святого Духа об’являється і те величезне дарування, яке до Христа тільки деякі, тобто лише пророки і ледь одиниці із всього народу, могли піднестися над тілесним розумінням прорічних писань або закону Мойсеєвого і зрозуміє в законі або пророках дещо величніше, саме деякий духовний зміст; тепер нещислення кількість віруючих, які, хоча і не всі можуть по порядку і ясно розкриває духовний зміст, але, однак, всі володіють переконанням, що не повинно усвідомлюватися в тілесному розумінні, ні обрізання, ні суботнього спокою, ні пролита кров худоби, ні розмови про те, що Бог давав настанови Мойсею стосовно всього цього. Таке саме розуміння дається всім безсумнівно силою Святого Духа [6, с.65]. В Святому Дусі вміщуються все можливі роди дарів. Одним людям Святий Дух дає слово премудрості, іншим слово знання, іншим віру (1 Кор. 12, 8), і так для кожного, який в змозі прийняти Святого Духа, Він сам стає Тим або пізнається в тому відношенні, в якому відношенні має потребу людина, яка заслужила участі в Ньому. Оріген свідчить, що в його час деякі, почувши, що Дух Святий називається в Євангелії Утішите лем, і не звертаючи увагу на ці розрізнення і відмінності і не обміркувавши, за яку діяльність Він називається Утішите лем, прирівнювали Його до якихось нижчих духів. І їх вчення, як зауважує Оріген, навіть привело до немалозначущих суперечок між браттями”. Дальше Оріген намагається показати, що Євангеліє приписує Святому Духові велич і владу, що говорить, що апостоли могли сприйняти те, чого їх хотів навчити Спаситель, лише після пришестя Святого Духа, Який, влився в їх душі, міг просвітити їх відносно пізнання і віри в Трійцю.
Утішите лем (Параклетом) Святий Дух називається від утішення, тому що Пароклет означає Утішитель. Хто став достойним участі в Святому Духові, то, пізнавши невимовні тайни, безсумнівно, отримує утішення і невимовну радість. Коли людина перебуває в Святому Дусі, вона пізнає основи всього, що відбувається – саме чому і як відбувається, - то, звичайно, душа його абсолютно нічим не буде тривожитися і не буде містити в собі ніякого відчуття суму [6, с.130].
Оріген говорить, що і Спаситель наш називається Утішите лем в посланні Івана: “А якщо б хто і згрішив, то ми маємо Ходатая (paracletum) перед Отцем Ісуса Христа, праведника: Він є умилостивленням за гріши наші” (1 Ів. 2, 1-2). І відносно Духа Святого і відносно – Спасителя в Св. Письмі використовується термін paracletum. Але чи в однаковому значенні цей термін стосується і Спасителя і Святого Духа чи ні? Оріген розмірковує наступним чином.
Саме слово paracletum носить два значення: утішитель і хода тай. У відношенні до Спасителя логічніше і правдивіше застосувати цей термін в значенні ходатая, бо вираз “Він є умилостивленням за гріхи наші” – очевидно, дає основу розуміти ім’я Параклета, в відношенні до Спасителя, в значенні ходатая, тому про Нього говориться, що він благає Отця за гріхи наші. Стосовно Святого Духа, то слід розуміти Його як Такого, що дає втіху душам, яким відкриває розуміння духовного знання.
Завантажити реферат