Сторінка
9
Хоча Оріген був і віруючим християнином і філософсько освіченим мислителем, але він не був ані християнським мислителем, ані філософом християнства; віра і мислення були в нього пов’язані в значній мірі лише зовнішнім чином, не проникаючи одне в одне. Це роздвоєння виразилося і у відношенні християнського світу до Орігена. Його важливі заслуги в вивченні Біблії і в захисті християнства від язичницьких письменників, його щира віра і відданість релігійним інтересам приваблювали до нього навіть найпалкіших ревнителів нової віри, тоді як неусвідомлений ним самим антагонізм між його елінськими ідеями і глибинною сутністю християнства викликали в інших представників цієї віри інстинктивні побоювання і антипатії, які доходили іноді до жорстокої ворожнечі. Незабаром після його смерті два його учні, які стали стовпами церкви, - святий мученик Памфіл і святий Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський – палко захищали свого вчителя в особливих творах проти нападів на його ідеї з боку св. Мефодія Патарського. Так як в своєму вченні про вічне і позачасове народження божественного Логосу Оріген насправді підходив до православного догмату ближче, ніж більшість інших донікейських вчителів, тому на його авторитет з великою повагою посилався св. Афанасій Олександрійський в своїх суперечках проти аріан [26, с.57]. В другій половині IV ст. деякі ідеї Орігена вплинули на двох знаменитих Григоріїв – Нісського і Назіанзіна [Богослова], з яких перший в творі “О Воскресенки” доводив, що всі будуть спасенні, а другий мимоволі і з великою обережністю поділяв як і цей погляд, так і іншу думку Орігена, що під шкіряною одежею Адама і Єви необхідно розуміти матеріальне тіло, в яке людський дух одягнувся внаслідок свого падіння. Св. Василій Великий, з меншою довірою відносився до Орігена, однак, віддавав належне його творам і разом з Григорієм Назіанзіном брали участь в створенні хрестоматії під назвою [“Добротолюбие”]. Подібним чином до Орігена відносився і Іоан Злотоуст, якого нерозбірливі противники звинувачували в орігенізмі. Звинувачувачами Орігена і його посилань виступили на початку V ст. ворог Злотоуста Феофіл Олександрійський і Св. Епіфаній Кіпрський на Сході, а на Заході – блаженний Ієронім, який, працюючи над латинською Біблією, як Оріген над грецькою, спочатку з таким захопленням відносився до свого попередника, що називав його першим після апостолів світильником Церкви, але, ознайомившись з головним догматичним твором Орігена “О началах”, назвав його злісним єретиком і невтомно переслідував своєю ворожнечею його прибічників. В VI столітті імператор Юстиніан, не без причин підозрюваний в монофізитстві, знайшов нагоду виставити на показ своє православ’я, порушивши формальний процес проти Орігена в звинуваченні його в 10 єресях (в посланні до патріарха Міни); внаслідок цього звинувачення на помісному Константинопольському соборі в 543 р. здійснилося осудження Орігена як єретика, пам’ять його була піддана анафемі і труди його було наказано знищити.
Чи був в канонічному порядку підтверджений цей вирок на П’ятому Вселенському соборі в Константинополі (який нерідко плутали з вищезгаданим помісним собором) – залишається питанням суперечливим, тому що до нас не дійшли акти цього вселенського собору; з точки зору церковно-юридичної залишається, відповідно, якась можливість в захисті Орігена. Такий захист відносно самої особи Орігена полегшується тією безсумнівною обставиною, що він ніколи не подавав свої неправославні ідеї як беззаперечні і обов’язкові істини, відповідно, не міг бути формальним єретиком, а надто елінський склад розуму поділяли з Орігеном багато святих отців. Не дивлячись на намагання Юстиніана, авторитет Орігена в церкві не був знищений, і в наступному столітті можна побачити сліди орігенізму у великого борця за православ’я проти монофелітства – св. Максима Сповідника. Через його твори деякі ідеї Орігена, з’єднані з ідеями Діонісія Ареопагіта, були перенесені на західний грунт Іоаном Скотом Еріугеном і ввійшли як елементи в його своєрідну і грандіозну систему. В новий час теорія про “душу Христа”, ймовірно запозичена Орігеном у його “єврейського вчителя”, була відновлена французьким каббалістом Гільйомом Постелем (ХVI ст.) Вплив Орігена спостерігається у теософів 18 століття – Пуаре, Мартінеса Паска лиса і Сен-Мартена, а в ХІХ ст. – у Франца Баадера і Юліуса Гамбергера, які помилково вважали думку Орігена про спасіння всіх за загальний догмат Греко-Східної церкви. Ідею Орігена про апокатастасіс розвивав і відомий протестантський теолог і філософ Ф.Шлеєрмахер (1768-1834 рр.). Знаменитий російський богослов С.Булгаков (1871-1944 рр.) вірив у всезагальне спасіння без обмежень. Морально не припустимою ідеєю вічних мук вважав Ф.М.Достоєвський, а В.С.Соловьєв називав вчення про вічні муки “гнусным догматом”.
Ось яке значення мав і має Оріген і його ідеї для різних поколінь богословів, філософів, письменників і вчених. Він заслуговує і в наш час пристальної уваги не лише як плодовитий письменник, а як чудова людина.
Висновки
Завантажити реферат