Сторінка
3
Найкращим коментарем для даного місця, яке розглядається, слугує міркування Плотіна про походження другого начала з першого (Єдиного). “Перше начало є могутньою і досконалою силою - потенційність, але не енергія. “Яким чином створюється енергія, - запитує Плотін, - між тим як єдине залишається самим? Але є енергія сутності і енергія з сутності кожного (індивіда). Енергією єства є сам індивід, взятий в своїй актуальності; енергія із єства повинна бути з безумовною необхідністю другою по відношенню до самої сутності. Так, вогонь має теплоту, яка входить в склад єства предмету, і є теплота, яка утворюється від першої, коли вогонь розвиває енергію, властиву його природі, як вогню. Так і там: єдине повністю зберігає свій особистий характер, залишається безмінно-цілісним з притаманною йому енергією, але народжена від цієї останньої енергії, отримавши іпостась як би від найвеличнішої сили розвивається до буття і сутності; тому що Єдине було вище сутності” [10, c.233-235]. І тут і там одинакове співвідношення. Плотін розуміє перше начало, як силу, можливість, яка ідеально вміщує в собі всемогутність і досконалість. Воно володіє енергією сутності, як сукупністю якісних визначень, але ця енергія приховується всередині Його сутності і ще не проявилась в дійсності. Це – virtus qua vivet Vens – Орігена, мислима так само потенційною, оскільки вона не становить ще собою vigor ipse virtutis. Друге начало у Плотіна народжується з першого, як енергія з сутності і сама по собі, є незележне від якихось зовнішніх обставин, робиться іпостасю, отримує буття і сутність. У Орігена Син також отримує Своє буття від Отця, як vigor virtutis енергія безмірно великої божественної сили і існує в своїй особливості, як самостійна іпостась [10, с.235]. Важливість цієї думки зрозуміла сама по собі. Як енергія, нероздільно пов’язана з силою (Богом) в своєму бутті діяльності, Син становить Собою необхідну умову існування Отця, є вічним і незмінним Його проявом. Правда, як і Розум Плотіна, Він народжується заради світу, але не обумовлюється Своїм буттям світу. Світ і людина – це ціль, яка змальовується вдалині. Буття Сина, як і Розуму, пов’язане з внутрішньою необхідністю Божества, - яка міститься в Ньому, як сила, постійному і вічному прагненні проявити Себе в Сині, як Своїй енергії. Поняття “Отець” є таким чином в системі Орігена первинним, ніж Творець, і буття Сина отримує трансцендентний характер, незалежний від світу.
Наступні визначення Сина, які надає Йому Оріген, випливають безпосередньо із цього загального положення. Уже Плотін переймався питанням: чи можливо назвати Єдине досконалим, якщо ніхто не бере участь в його досконалості, чи може воно бути першим благом, якщо воно свою благість, якби поза зрості, затримує в своєму володінні; наостанок, якщо нічого від нього не походить, то яким чином воно є першим началом? [33, с.96]. Народження Розуму у Плотіна пояснюється, таким чином, з самої ідеї Єдиного і змісту її. Єдине мислиться ним як недосконале, поки воно не має Розуму. Розум є необхідним для повноти життя Самого Єдиного, тому що тільки з появою Розуму Воно стає в повному розумінні досконалим, вищим благом і першим началом. Визначаючи відношення Розуму до Єдиного, Плотін користується двома головними виразами: він є логос – внутрішнє самоодкровення Єдиного, і енергія – реальний прояв сили і досконалостей, які потенційно містяться в Єдиному [33, с.96]. Він є образом Єдиного, тому що Він, народжений від Нього, багато чого зберігає з природи Єдиного і має схожість з Ним, як світло з сонцем [33, с.96]. Він нічим не відокремлений від Єдиного і нічого посереднього не має між Ними.
Розум існує поряд з Єдиним і є другим Богом. Цікавим є те, що Плотін називає Єдине Богом Отцем, а Розум – Сином. В межах цих аналогій рухаються і думка Орігена. “Бог є світло, Син – сяйво вічного світла; як світло не може бути без сяйва, так і Отця не можливо уявити без Сина, який є образом Його іпостасі, Слово і Премудрість. Чи можливо, тому сказати, що колись не було істини, не було премудрості, не було життя, при тому, що в усьому цьому мислиться сутність Отця”; це – безпосередні визначення Отця і в них виявляється повнота Божества [6, с.69]. Син є самою Премудрістю, самим Словом, самою дійсно існуючою істиною, самим життям, самою святістю. Але неможливо сказати, щоб Сам Бог Отець був премудрістю, істиною і життям: Він вище них, як їх джерело [33, с.97]; в Ньому ці всі властивості існують якби в прихованому стані, як щедо владне; в Сині ці всі властивості проявляються актуально, як наявні факти, притаманні Сину. Син, таким чином, є всією повнотою Божества Отця, яка реально справдилася [10, с.247]. Ця повнота, яка актуально проявилася в Сині, тягне за собою деяку множинність властивостей в Сині. Бог є монада. “Бог є зовсім простим і єдиним, Спаситель наш заради “многих” стає “многим”. Він множинність благ, і краса Його різноманітна. Отець є Богом потаємним, але володарюючим необхідно обявитися в світі, Син є не тільки внутрішнє само одкровення Його, але і перше начало само одкровення в світі, і ознака множинності наближає Його до світу і робить Його більш доступним пізнанню кінцевих істот. Отець єдиний і простий, Син “ідея ідей і сутність сутностей”, початок всього творіння. Сина Оріген в декількох місцях називає творінням (“О началах”, І ч.). Але наведене місце з твору “О началах” І, 2 – вказує на те, що Син називається творінням лише в тому відношенні, що Він є вже володарем всього творіння в ідеальному плані світобудови. Оріген робить розмежування між Сином і творінням: а) Син народжується з волі Отця; момент небуття не має місця в Його існуванні; б) ми побачимо нижче, що Син завжди ставився Орігеном в сферу Божества. Відносно цього питання дуже гарно розмірковував професор Болотов [10, с.301].
В Ньому, в “цій іпостасі Премудрості (вже) була закладена вся можливість і зображення майбутнього творіння і силою передбачення було визначено і зумовлено все, - і те, що існує у власному значенні, і те, що відноситься до першого, як належне йому”. Син – початок шляхів Божих, тому що містить в Самому Собі начала, форми і види всього творіння [ф.6, с.96]. Творіння світу – це самоодкровення Отця за посередництвом Сина – премудрості, яка споконвіку мала в Собі потенційно і ідеально існуючий план світобудови, написаний в цілісності і дрібницях. Цей останній пункт в ученні Орігена про Сина, як множинність благ, гарно пояснюється також і в системі Плотіна. На противагу Єдиному характерною рисою буття Розуму є якась подвійність і навіть множинність, яка визначається вже самим процесом Його походження. Єдине, залишаючись нерухомим, звертається до Себе Самого і споглядає себе: цим спогляданням є Розум. Як самосвідомість Єдиного, Розум природно вміщує в собі розбіжність між мислячим і мислимим і його діяльність спрямована в два протилежних боки – до Єдиного і самого себе. Звичайно, Він є відповідністю буття і думки, водночас є тим, хто мислить, про що мислиться і самим мисленням, але все це не створює в Ньому тієї простоти і єдинства, якими відрізняється Єдине. Розум є множинним; Він не є простим, а Споглядаючи Єдине він бачить, не як єдине, і це споглядання відкладається в Ньому в вигляді множини уявлень, які створюють цілий ідеальний світ, в якому містяться всі види існуючого світу.
Завантажити реферат