Сторінка
4

Філософія Плотіна та Орігена

В термінології також Оріген є новатором, який випередив термінологію майбутнього. Бог-Отець, не дивлячись на всю абстрактність, яку Йому приписує Плотін, є самосвідомою особистістю, іпостассю [10, с.251-261].

Заслуга Орігена безсумнівна. Він перший ввів у вжиток цей вираз “три іпостасі”, який потім засвоїло церковне богослів’я, але різницю між сутністю і іпостассю, яку точно сформували каппадонійці, у нього відзначено слабенько і обидва ці терміни часто заміняються один одним.

Син також є одухотвореною премудрістю Божою, яка усвідомлює Себе і відрізняється від Отця, як самостійна іпостась, і Дух Св. – іпостась. Всі разом Вони становлять “поклоняємоу Трійцю”, владичну Трійцю [33, с.99]. Божественність властива тільки цим трьом Іпостасям. Тільки Трійця – Отець, Син і Св.Дух є джерелом всякої святості, благість властива їм тільки субстанційно і тільки їй притаманно жити без матеріальної субстанції і без будь-якої тілесності [6, 39-47].

Термін іпостась використовує також і Плотін, застосовуючи Його у відношенні до Єдиного, Розуму і Душі. В першій главі п’ятої книги Еннеад, яка містить в собі вчення про ці три начала буття. Чи наслідував Оріген неоплатонізм в своїй термінології чи ні, - питання суперечливе, але для нас є цікавою вже сама аналогія. Плотін так само, як і Оріген, не наводить точного розмежування між природою та іпостассю, але у нього іпостась визначається такими ознаками, які дозволяють надати їй особливе значення. Всюди, де він веде мову про три Божественні іпостасі, він чітко розмежовує поняття “іпостась”, “буття” і “сутність”. Мислення (як індивідуальна особливість) дає іпостась Розуму: основою Його буття є суще, оскільки воно сприймається розумом і складає з ним одне; “не потрібно боятися першу енергію (Єдине) розуміти без сутності, але слід розуміти її, як окрему іпостась; в вище наведеному місці: “народжена від Єдиного енергія отримує іпостась і потім розвивається в буття і сутність. Іпостась в усіх цих випадках ймовірно може означати окрему річ в її особливому бутті. Єдине вище сутності, але це не означає, що воно не має самостійного буття, тому і не повинні ми боятися називати Його іпостассю. Але не дивлячись на те, що у Плотіна ипостась як буття виділяється від сутності, як буття, але точного розмежування між ними не наведено ним. Дуже цікавим є ще одне спостереження: у Плотіна Єдине, - Розум і Душа становлять сферу Божества, як у Орігена – Отець, Син і Дух.

Три іпостасі і одна Трійця! – ця формула вперше висловлена Орігеном і стала невід’ємним надбанням церковного богослів’я. Цікавим є те, що вже Оріген робить спробу визначити особисті властивості іпостасей. Отцю притаманне буття, Слову – розумність, Духу Святому – святість [6, с.60].

Всі три іпостасі – Отець, Син і Дух Святий належать до сфери Божественного, але ця належність не робить їх ані одно істотними, ані рівними між Собою. Тут починається інша послідовність думок Орігена, очевидно яка суперечить першій, але в його оригінальному розумінні вона відокремлюється в одну вибудовану і цілісну систему і є такою необхідною складовою частиною її, як і вчення про Сина, як образу Божого, який активно проявляє всю повноту Його Божества. Один Отець ненароджений і безпочатковий: ці ознаки, які визначають саму сутність Отця, надають їй особливий індивідуальний характер і роблять його сутність не однаковою ні Сину, ні Духу, як величинам похідним. Всі властивості в Отці першопочаткові і належать Йому в цілісному вигляді, в усій повноті їх ідеального змісту, - належать тільки Йому одному і не можуть належати іншим. Він є єдиний Сущий, і подає кожному буття від Свого особистого буття [6, с.70], і єдиний Бог – Бог в справжньому розумінні - [33, с.101]. В Отці все першопочаткове і нестворене. “Син є образом Його благосні, і сяйвом не Отця, але слави Його”. Син є Премудрістю, славою, Істиною, але Отець Премудрості, Він вище і перевершує премудрість, і, якщо Син – світло, то Отець є неосяжним світилом, а Син – лише слабеньке сяйво Його [6, с.39]. Так усі властивості Отця, проходять через призму Його нествореності і першопочатковості, отримують вище, самобутнє значення, і Син і Дух є лише меншим відображенням їх. Ймовірно, що це так би мовити, зворотній бік догматики Орігена не тільки не знаходиться в протиріччі, але знаходиться, на його переконання, в повній згоді з нею. І там, і тут Отець є вищою силою, яка володіє всіма Божественними силами в їх самобутньому стані. Син – повне і адекватне вираження (енергія) сутності і властивостей Отця, але тільки вираження, а не тотожність. Ця градація розрізнення Сина від Отця йде на всіх межах, починаючи з сутності, закінчуючи всіма його якостями.

Питання про те, як Оріген ставився до вчення про єдиносущність, дуже суперечливе. Можливо навести власне два місця, в яких Оріген, ймовірно визначає єдиносущність. Особливою увагою в науці користується уривок з тлумачення на послання до євреїв, запозичене з апологій Памфіла [33, с.102]. Не кажучи вже про те, що він зберігся лише в латинському перекладі Руфіна і, як і всі його переклади вимагає ретельного критичного відношення, сам склад фраз, в яких зустрічається термін: “єдиносущність” дозволяє побачити спотворення, допущені перекладачем. Лише в одному відношенні ми можемо звернутися до чудового аналізу, який стосується цього місця, зробленого професором Болотовим. Уривки з послання до Євреїв складаються з наступних двох половин: (Оріген) “наводячи слово випарування, він запозичив його з області тілесних предметів, щоб ми хоча б частково, за подобою того випаровування, яке відбувається з якоїсь тілесної субстанції, могли зрозуміти, чи не так само і Христос, Премудрість Божа, подібно випаруванню, виникає з Сили Самого Бога; (вставка – висновок перекладача): отже і премудрість, виникає із неї (сили), народжується з самої сутності Отця; (висновок самого Орігена): так хоча б за подібність тілесного “истичения” (apporrhoeae) Він називається “истичением” Слави всемогутнього, чистим і неушкодженим (висновок перекладача): те і інше найяскравіше показує взаємодія сутності Сина з Отцем, тому що “истичение” є єдиносущим, тобто, однієї субстанції з тим тілом, з якого відбувається “истичение” або випарування; (загальний висновок перекладача): цілком зрозуміло, як вважаю, з повною ймовірністю, що він називає Сина народженим з самої сутності Божества, тобто, єдиносущним, що означає однієї субстанції з Отцем і що Він не є творінням і Сином за сприйняттям, але істинним Сином Божим, народженим від Самого Отця” [33, с.102]. Тенденційність уривку видно з того, що на такому невеличкому обсязі ствердження єидносущності Сина з Отцем повторюється чотири рази, тоді як, взагалі, в інших творах Орігена термін “Єдиносущний” зустрічається досить рідко. І звичайно не Панфіл, товариш Євсевія Кесарійського знайшов таку прихильність до цього терміну [10, с.269]. Пояснення приєднані до слова