Сторінка
1

Філософія Туреччини

Філософська думка в Туреччині формується в Середньовіччі пі впливом мусульманської середньовічної філософії, праць Ібн алі Арабі, Аль-Газалі та Ібн-Рушда. Та плідно філософія розвиваєтьс в Туреччині лише в ХІХ-ХХ стст. Найвизначніші представник філософської думки Туреччини - Бедреддін Сімаві, Ібрагім Шінас Алі Суаві, Ахмед Мадхат, Нурретін Косеміхаль, Хільмаіл Улькеї Мустафа Ататюрк та ін.

1. Становлення філософської думки в Туреччині

(Середньовіччя)

Територія, що стала ядром спочатку тюркської держави Сель-джуків, а згодом турецької держави Османідів, розташована на межі Азії й Європи. Це Анатолія. Люди заселяли благодатні землі ще в період палеоліту - кам'яного віку. А приблизно десять тисяч років тому тут виникли постійні поселення, де жили люди з доволі високою культурою. В анатолійських степах можна і тепер зустріти невеликі пагорби особливої форми - згладжені, округлі - перші зміни у природному середовищі, зроблені людиною. Розкопки одного з таких пагорбів на півдні Анатолії - Чатал-хеюк - здійснив англійський археолог Джеймс Мелаарт. Виявилося, що в основі знаходиться поселення VII тисячоліття до н. е., оточене потужною стіною, в середину якої ведуть ворота. Глинобитні житла тісно тулилися одне до одного, не мали дверей - у дім увіходили через отвір у даху по дерев'яній драбині. Підвищення з глини служили столами, лавами, полом. Під ними ж ховали небіжчиків. Мешканцям Чатал-хеюка відоме землеробство і скотарство: сіяли ячмінь, пшеницю, горох; розводили овець, кіз, корів, свиней. Особливо прикметне: у Чатал-хеюку знайшли і твори мистецтва, їх вік приблизно до століть. Фрески на стінах зображують тварин. Глиняні, алебастрові та кам'яні статуетки жінок присвячені богині плодючості. Тут, мабуть, є джерела вшанування у Малій Азії жіночих божеств - Кібелі, Іштар, Ма, Артеміди Ефеської. Поклоніння покровительці землеробства, праматері - широко культивувалось в період існування материнського роду, нижній археологічний шар Чатал-хеюка належить, здебільшого, до періоду матріархату.

Розкопки древніх пагорбів Чатал-хеюка, Хад-жілар та інших показали, що для ранніх етапів розвитку турецького суспільства характерне мі фологічне сприймання світу. Світогляд орієнтований на подолання суттєвих відмінностей людського буття, гармонізацію особистості, суспільства і природи. На такій стадії розвитку людина ще не могла виділитися із навколишнього середовища, а ототожнювала себе із світом речей, що його оточували, звідси метафоричне співставлен-ня природних і соціальних об'єктів, олюднення навколишнього середовища, зокрема, одухотворення фрагментів Космосу. Міфологічному мисленню притаманні нечіткий поділ суб'єкта і об'єкта, предмета і знака, речі і слова, істоти і її імені, просторово-часових відносин, походження і суті, байдуже ставлення до суперечностей та інші риси.

Міфологізм стародавнього турецького суспільства виявлявся не тільки в поклонінні богам, але й в щирій вірі в легенди, у тому числі про походження тюрків. Міфічний сюжет про походження тюрків наведено в китайському літописі VII ст. Одного разу вороги знищили все плем'я. Живим залишився тільки десятирічний хлопчик. Від голодної смерті його врятувала вовчиця, яка приносила м'ясо. Коли хлопчик підріс, вовчиця народила від нього десять синів, які взяли собі дружин із Турфана (район Півпічно-Західиого Китаю). Сюжет перегукується з римською легендою про Капітолійську вовчицю, яка вигодувала Ромула і Рема, з давньоіранським переказом про вовчицю, яка виховала Кіра. Сюжет, у якому герой або вождь - вовк, зустрічається досить часто у міфології індоєвропейських народів: хетів, іранців, греків, германців та ін. У Тюркському каганаті VI- VII стст. слово бьорі (вовк) входило до складу особистих імен - титули багатьох правителів-тюрків: Бьорі-хан, Бьорі-шад, Іль-Бьорі-шад.

Звичайно, одухотворення природи, поклоніння богам, віра у різноманітні легенди - основа світогляду людини, зміст свідомості раннього турецького суспільства. Міфологічне розуміння світу, що формувалося віками, залишалося у свідомості людей і після широкого розповсюдження монотеїстичної релігії - Ісламу. Сучасний турецький філософ Мурат Белге відмічає, що у селян уявлення про релігію дуже поверхове і спираються па міфологію. Селяни вірять у злих і добрих духів - джинів, пері та ін., уявляють Аллаха у формі, подібній до людської. Усі ісламські забобони зберігаються у свідомості селянина, тому що селянин ще не досяг того рівня, який дозволив би оцінити монотеїстичну релігію.

Великі зміни в духовному житті турецького суспільства сталися в період Румського султанату (XIII ст.). Склалися сприятливі умови для господарської і духовної діяльності, .формується культурне середовище Румського султанату. Пояснюється це, зокрема, напруженою обстановкою в Азії напередодні і на початку завойовницьких походів Чингісхана, коли багато вчених, поетів, художників, лікарів, філософів із Середньої Азії та Ірану змушені шукати заступництва на землі Анатолії. За декілька десятиріч у містах Малої Азії склався потужний культурний пласт людей розумової праці, діяльність яких справила вплив на життя сельджуцького суспільства. Свідчення - рукописи з медицини, механіки, праці богословів, філософів, правознавців.

В епоху бейліків (XIV - перша половина XV ст.) продовжувалися глибокі ідейні пошуки, зіткнення різних форм світогляду сприяли зародженню свідомості нового етносу - турецького народу. Характерна риса анатолійського суспільства - активний процес ісламізації всіх прошарків населення. У Малу Азію вже в середині XII ст. із старих центрів мусульманської культури сходились мусульманські теологи, релігійні діячі, релігійне мислячі філософи, відкрилися перші медресе (релігійні навчальні заклади). Самі сель-джукіди - ортодокси - суніти. В історичних хроніках ореолом особливої поваги оточено ім'я Кейкубада І, який суворо дотримувався здійснення всіх обрядів і навіть власноручно переписав Коран. У сільських районах поширюється шиїзм. Якщо носіями ідей сунізму виступали улеми - вчена верхівка мусульманського духовенства, то пропагандистами шиїзму ставали мандрівні дервіші. Багато з них зберігали елементи старого, язичницького світогляду, і тому їх проповіді і радіння знаходили співчутливий відгук людей, які порівняно недавно прилучилися до ісламу.

Ісламізації турецького суспільства сприяла діяльність різних братств-тарікатів. Проповідники братств сприйняли деякі елементи християнської обрядності і визнавали рівність християн і мусульман. Особливо показова діяльність тарікату бекташгв, створеного Хаджі Бекташем ще у другій половині XIII ст. Бекташі толерантні до всіх релігій. Головну увагу зосереджували не на зовнішніх ознаках віри, а на внутрішньому стані віруючого. Бекташі не наполягали на дотриманні мусульманської обрядності, не бачили гріха у вживанні вина і появі на вулиці жінок з відкритим обличчям, вчили, що Бог єдиний. Бекташі проголосили своїм святим заступником Сари Салтука (XIII ст.). У 1261 р. Сари Салтук переселився в Добруджу, набагато пізніше став героєм епічних сказань, у яких оспівується як ревний проповідник, борець за віру. За переказами, Сари Салтук, переодягшись у чернечу рясу і озброївшись дерев'яним мечем, проповідував іслам у церквах. Епоху бейліків характеризують як період зародження різних неортодоксаль-них релігійних рухів. Серед них найвідоміші накшбені, мевлеві, хальветі. Добре організовані внутрішньо мали символіку, ритуали і діяли у середовищі елітних верств, здебільшого у міських поселеннях. У народі ж популярністю користувалися мандрівні дервіші - абдали, календери, бабаї.