Сторінка
2

Філософія Туреччини

На рубежі XIV-XV стст. активно діяв орден байрамів, створений селянином з-під Анкари Хаджі Байрамом (помер у 1430 р.), який закликав прихильників об'єднуватися в общини, спільно працювати і жити, користуючись лише результатами своєї праці, здобутими від обробітку землі чи занять ремеслом. Орден байрамів допомагав бідним і знедоленим. Діяльність Хаджі Байрама викликала невдоволення влади. Його схопили, звинуватили в пропаганді єресі і привели на суд до османського султана Мурада II. Симпатизуючи дервішам, султан Мурад II не тільки помилував Хаджі Байрама, але й звільнив його общини від деяких повинностей. Прихильників серед людей різних національностей знаходили ідеї братства хуру-фі, заснованого Фазлуллахом (помер у 1394 р.) - ремісником з іранського міста Астрабада, який проголосив себе Махді (месією), що прийшов, щоб з'єднати мусульман, християн та іудеїв у єдиній вірі. Його інтерпретація Корану ґрунтується на кабалістичному (містичному) сприйнятті пісень Корану. На думку вчених-улемів, ху-руфіти проповідували невір'я в іслам, пропагували християнське віровчення. На членів братства ополчилися не тільки вчені улеми, але й офіційна влада. Братство жорстоко переслідують. Приналежний до анатолійського хуруфі азербайджанський поет Несімі страчений у Халебі за богохульство, з нього заживо здерли шкіру. Відомі й інші численні факти розправи з іновірцями. Розправи викликали не однозначну реакцію в суспільстві. Самосвідомість турецького суспільства тієї пори розвивалася у гострій і драматичній боротьбі різних форм світоглядів. Сприятливі умови для діяльності діставали ті ордени і братства, які дотримувалися канонічного ісламу. До них належали і прихильники ортодоксального суфізму.

Впровадженню суфізму в суспільну свідо мість сприяли тісні контакти сельджукідів з халіфом ан-Насіром. Шейхи суфійських тарікатів стали бажаними гостями у правителів Коньї та їх наближених. В Анатолію тричі приїздив з Єгипту великий шейх суфіїв Ібн-Арабі (1165-1240 рр.). У 1251 р. Ібн-Арабі відвідав Румський султанат на запрошення Кейкавуса І. У численних бесідах великий шейх знайомив з основними положеннями вчення суфіїв, пропонував послідовникам конкретні форми організації містичних братств. У 1225 р. в Анатолії оселився авторитетний суфійський проповідник Бехаеддін Велед (помер у 1231 р.) на прізвисько Султан улемів, батько знаменитого поета і вченого-містика Джалаледдіна Румі. Візити відомих суфійських шейхів залишили глибокий слід у духовному житті турецького суспільства. Ідеї суфізму сприймалися представниками елітарної частини суспільства і значної частини населення.

Суфізм справив великий вплив на становлення і розвиток культури Туреччини, в тому числі і філософії. Перший відомий турецький філософ, учений - суфійський шейх Бедреддін Сімаві (1358-1416 рр.) пройшов складний шлях ідейних суперечок, морального вдосконалення і релігійно-філософських пошуків. Його філософський світогляд характеризується послідовним пантеїзмом (ототожнення Бога з навколишнім світом). На його погляд, світ існує вічно і перебуває в стані постійного оновлення. Прогресивна ідея Бедреддіна Сімаві про вічність світу звичайно спиралася на можливості і здатність людського розуму осягнути і зрозуміти навколишній світ. Мислителя цікавили і соціальні проблеми: проповідував ідеї братства людей незалежно від їх релігійного віросподівання; засуджував і майнову нерівність; активно обговорював проблему оптимального державного устрою і соціальної структури суспільства; розмірковував над проблемами соціальної рівності, взаємостосунків між релігійними конфесіями та ін. Філософським і соціальним ідеалом Бедреддін Сімаві підпорядкував усе своє життя. І як засвідчували сучасники, Бедреддін Сімаві, роздавши все майно бідним, одяг грубий плащ з вовни - волосяницю, що була символом добровільної злиденності. Філософські ідеї шейха, проповіді і спосіб життя Бедреддіна Сімаві пояснюють його популярність у населення. У 1404-1405 рр. суфійський шейх, який повертався з Каїра в Едір-нене, був захоплений зустрінутим народом. Один із претендентів на султанський трон - Муса, знаючи про величезний авторитет у народі Бедреддіна Сімаві, призначив його своїм кадіаскером (військовим суддею). Після поразки Муси, суфійського шейха відправили на заслання в Ізнік. На засланні філософ плідно працює над проблемами соціальної справедливості і дійшов до висновку проЯ необхідність здійснення ідеї соціальної рівності шляхом народного В повстання. У 1415 р. спрямував своїх учнів-мюридів у райони За-р хідної Анатолії. Два його учні - Мустафа Берклюдже і Тарлак Кемаль підняли повстання в Ізмірі і Манісі. Повстання проходило! під лозунгом загального братства. Мустафа Берклюдже і його сподвижники поширювали серед селян ідеї спільного користування і во- лодіння продуктами праці, землею, тяглом. Мустафа Берклюдже | говорив, що він такий же господар у своєму домі, як ти у своєму, в а ти в моєму, як у своєму, за винятком жіночої половини. Ідеї в соціальної і майнової рівності, ідеї рівності релігій мали великий успіх, особливо у немусульманського населення. Однак усі виступи жорстоко придушили, а шейха Бедреддіна Сімаві віддано зрадниками султанові і страчено.

Суфізм мав вплив на становлення не тільки турецької філософії, але й літератури. Із середовища суфійських проповідників і фі-1 лософів вийшли прекрасні турецькі поети, у творчості яких знайшов глибоке відображення філософський світогляд. Широко відомим став поет-містик Джеляледдін Румі (помер у 1273 р.). Його твори, написані персидською мовою, суфійські за змістом: «Месне-ві і Манаві» (поема з прихованим змістом) і «Диван» (збірник | віршів). Видатний поет-містик син Джеляледдіна Румі Султан Ве-лед (1226-1312 рр.) - глава ордену мелеві (звідси і титул султан, що свідчить про високе становище Веледа у середовищі суфіїв). Тоді ж помітна фігура - поет Юнус Емре (1250 -1320 рр.). Усе своє життя поет провів у мандрах як мюрид (учень) суфійського шейха. У його ліриці тема мандрівок, чужини, печалі за батьківщиною, що стала однією з головних, зливається з другою темою -стражденного суфія, який жде божественного одкровення. За філософськими поглядами Юнус Емре - прихильник пантеїзму. Стверджує, що божественне начало присутнє всюди. Твори поета прославляли природу, оспівуючи Бога, присутнього всюди. Юнусові Емре належить філософський твір у віршах і прозі «Повчальне послання», де відображена вічна боротьба притаманних людині розпусти та чесності. Внутрішній світ людини, де відбувається боротьба, порівнюється з великим містом, де всім править падишах Розум. Кожна з шести глав філософського твору побудована за визначеною схемою: той, що потрапив у сіті розпусти, волає до Розуму, і той незмінне посилає до його звільнення сили доброчесності - поміркованість, скромність, щедрість, правдивість.