Сторінка
4

Світ повсякденності

Є закон безглуздості в розумінні: будь-які пропозиції люди розу­міють інакше, аніж той, хто їх вносить. Адже в житті нерідко трап­ляється: бачать і схвалюють краще, а дотримуються гіршого. І якщо існує два або більше засобів зробити будь-що, причому вико­ристання одного з засобів веде до катастрофи, то хтось все ж обере саме такий засіб (Едвард Мерфі). Будь-яка неприємність, халепа, здатні трапитись, трапляються. Це закон Мерфі. Знання про світ, визначає Альфред Шюц, це набір типових конструкцій. Адже пере­думовою нормальної людської поведінки, органічного включення в певний соціум є віра в певний порядок влаштування світу, довіра до соціокультурних настанов, що склалися, рекомендацій, визнання фун­даментальних допущень, що поділяються всіма. Все велике і відоме здатне дивувати і впливати на людей навіть після того, як його не стало. Життя підтверджує, що можуть піддаватися сумніву або за­переченню істинності або справедливості якихось початкове прий­нятих сформульованих поглядів.

За принципом навколо суб'єкта і будується буденна свідомість, і тим-то свідомість докорінно відрізняється від науково-теоретич­ного пізнання, що бажає мати уявлення про об'єкт пізнання і, вза­галі, розглядати будь-яке явище дійсності як об'єкт. Арсеналом обслуговування практики діяльності людини, буденної свідомості є норми і цінності, рекомендації і пропоновані формули, заклики і заборона. Найціннішою якістю людини є уміння викликати у лю­дей ентузіазм і розвивати те, що е кращого, раціонального в людині з допомогою визнання її гідності і заохочення. Ніщо інше так сильно не б'є по честолюбності людини, як критика навколишніх. Маніпу­ляція піднесення передбачає уміння поділитися всім позитивним з іншою людиною, але так, щоб їй здавалось, нібито вона одержує не подільчеське, а її, своє, все що їй недодано. Людська база засобу піднесення - поступове відчуття всіма, без винятку, людьми, їх неповноцінності. І що тут зробиш? Такі є люди. Від народження до смерті. І треба з цим рахуватися. Людина потребує суспільного визнання. Зауважимо, не особистого, а суспільного. Але саме такий елемент особливості людської натури і є якраз головний дефіцит в житті людини. Історія має безліч прикладів того, як навіть відомі люди прагнули до визнання величності власної значимості. Джордж Вашингтон хотів, щоб його називали «Ваша світлість Президент Сполучених Штатів», а Христофор Колумб клопотав про титул «Адмірал океану і віце-король Індії». Катерина II не бажала відкривати листи, на яких відсутнє: «її імператорській Величності», а місіс Лінкольн, як тигриця накинулась у Білому будинку на місіс Грант з криком: «Як ви смієте сідати в моїй присутності, без мого запрошення!». Людина, яка на троні, не відіграє у вирішенні її ділових справ такої ролі, яку відіграють люди, які оточують її. Челядь тронної особи показує, що бачить на троні саме її, а не когось там, що саме вона єдино заслужена людина. Саме неправдиве на Землі, мабуть, правда: всі знають її і всі невпевнені, що нею володіють.

Зрозуміло, не вірно вважати, що повсякденна свідомість людей складається тільки з завмерлих стереотипів, непорушних схем, ре­цептів, обмежуючи поведінку людей жорсткими рамками. І та скла­дова буденної свідомості - здоровий сенс, дає можливість людям правильно оцінювати зміни в суспільстві, ситуацію, що складаєть­ся, пристосовуватися, вести відповідно з обставинами, дотримува­тися свого людського інтересу в усіх перепитіях життя, повсякден­ності. Саме це логіка соціальних норм, логіка досягнення мети.

Буденна свідомість не тільки компонент знання, але й прониза­ний буденними уявленнями повсякденний світ - світ переживань. Для визначення світу переживань філософія і психологія корис­туються поняттями: емоції, почуття, високі почуття, пристрасті, стан, емоційний тон, радощі, захоплення, страх, смуток, печаль, здивування та ін. Ці поняття вживаються і в буденному вжитку, хоча над їх сенсом і змістом буденна свідомість спеціально не мір­кує. Переживання - істотний компонент буденного життя, емоцій­но забарвлений стан внутрішнього світу людини. Люди в пережи­ванні злиті з переживаючим. Переживання виникає без відстороненості, без дистанції. Соціальні політичні, економічні, ду­ховні дії викликають приємний або неприємний стан людини, що охоплюють те або інше почуття. Переживання виникають спонтан­но (хоча викликаються і навмисно) і неможливо водночас пережи­вати і чинити відповідні дії на власні почуття, тому що відповідні дії роблять переживання предметом аналізу, що перебуває в мину­лому, за межами актуального моменту. За змістом переживання найрізноманітніші: позитивні і негативні, короткочасні спалахи емо­цій, настроїв та ін. Форму переживань набувають і всі види цінніс­них відношень, стосунків.

Природно, життєвий світ, буденність, буденна свідомість, світ переживань та ін. не вичерпують уявлення про світ повсякденнос­ті. Для повнішого, всебічного обґрунтування визначення в повсяк­денному світі виділяються і його важливі риси: наявність базового знання, системи релевантностей, тобто зближення і поваги один одного, фонове чекання та ін., без яких неможливі погоджені дії.

В людському житті як цілісності, що об'єднає всі форми буття людини, в світі повсякденності, особа виявляється нібито полюсом пересікання, перехрещення усіх форм життєдіяльності, далеко не повністю (і не рівно) освоюючи і здійснюючи ці форми, що слу­жать основою для формування індивідуальних стилів публічного (державного, політичного та ін.), приватного і особистого життя особи. Приватне життя - це життєвий простір особистості, що вона структуралізує і заповнює відповідними формами життєді­яльності, виходячи з своїх особистих і приватних інтересів. Це її спосіб буття у світі, де відбивається, в специфічній формі, загальна природа людини і її життєдіяльність, що відбувається в конкрет­но-історичних умовах.

2. Єдність природно-екологічних і соціальних основ життя людини

Філософія існування - напрям сучасної фі­лософії, що виник в 20-х роках XX ст. в Німеччині, а потім у Франції, а в 40-х -50-х роках поширився в багатьох країнах Заходу і Сходу. Джерела філософії існування - феноменологія Гуссерля, релігійно-містич­не вчення К'єркегора. В процесі повсякденного життя кожної осо­би, в процесі розгортання індивідуального буття народжуються фі­лософські проблеми існування. Зростаючій людині світ повсякденності пропонує більш-менш збалансований набір стерео­типів поведінки і сприйняття. Але світ повсякденності ніколи не забезпечує повної безконфліктності розвитку свідомості, не ство­рює психологічну обстановку, де можна зберегти, устерегти душу від суперечностей і ударів долі.

Суспільство для людини те природне середовище, поза яким не­можливе її життя. Але ж людина, говорив Федір Достоєвський, є таємниця, її треба розгадати, а якщо ж будеш розгадувати все життя, то не говори, що втратив, згаяв час: я займаюся цією таєм­ницею, бо хочу бути людиною. Істотно те, що загальнолюдська ме­та: збереження життя на Землі створює нову систему координат для розуміння людини, її повсякденні турботи про хліб насущний, про чисте повітря для дихання, про чисту воду, своє здоров'я і здо­ров'я своїх дітей не можуть виключатися з сфери теорії. Загально­людський початок в життєдіяльності людини базується саме на тому простому факті, що всі - живі єства, живі істоти, а життя є вищою цінністю для кожного. Свідомо жертвують життям в гра­ничних ситуаціях, коли проблема вибору стоїть настільки гостро, коли, власне, і немає вибору. Але і природний для моральної лю­дини вчинок вимагає- великої мужності, великої сили духу. В ши-; рокій історичній перспективі суспільного прогресу людина має ко­лись набути таких соціальних умов існування, за яких життя стане абсолютом, безумовною і недоторканною, ні за яких обставин, цінністю. Поступово у буденний лексикон повертаються слова: мило­сердя, шляхетність, великодушність, благодійність та ін. Але це повернення не тільки слів, але й пам'яті про нетлінні цінності в сис­темі людських відносин, стосунків, створених незліченною чередою генерацій людей, незалежно від місця і часу їх буття, від соціаль­но-політичного ладу.