Сторінка
10

Світ повсякденності

Сувора дійсність вимагає, щоб вітальність, як імперативна на­станова на підтримання самого життя, стала стержневою, визна­чальною цінністю суспільного розвитку. В повсякденному житті людина піклується про хліб насущний не намагаючись бути як птах небесний, горює за померлим, забуваючи про вічність душі, захоплено трудиться, не вважаючи свою працю розплатою за гріх Адама і Єви і навіть в молитвах просить житейського - доброго, дорідного урожаю, здоров'я, земної, чуттєвої любові. Жива люди­на, за устроєм свого внутрішнього світу, темпераменту, зрадлива, неабсолютна, навіть якщо в помислах відкрито тяжіє до Боже­ственного, то неминуче поглиблена в життя з ЇЇ гріхами, огріхами, плинністю та ін. У свідомості людини земний, мирський світ пере­важає над світом небесним, владно диктує свої норми, принципи в поведінці і життєдіяльності. Звернуті до земного, матеріального помисли і почуття виступають непереборною умовою і самого ви­живання людини. Настанова на життя для багатьох людей стає свідомою, продуманою, до того ж настанова на життя активно під­кріпляється авторитетом природознавства. Звідси випливає необ­хідність усвідомлення важливості глобальних проблем людства са­ме як проблем життя і смерті.

3. Моральність орієнтації на життя

Життя існує в формі окремих живих орга­нізмів, кожний з яких виникає від по­ дібного до себе, проходить цикл індивіду­ального розвитку, виробляє собі подібних і помирає. Організми, вступаючи у зв'язки, стосунки з неживим середовищем, один з од­ним, утворюють тим самим системи складніші, тобто іншу систему життя на Землі, що проходить шлях розвитку від найпростіших форм до людини. Філософ Олена Золотухіна-Аболіна пише, що теза «життя самоцінне» (природне розгортання думки «світ пов­сякденності єдиний») має «широке» і «вузьке» тлумачення. Широ­ке тлумачення положення життя самоцінне полягає в тому, що за основу у визначенні змісту, суті положення життя самоцінне взята теза Фрідріха Ніцше «воля до влади», що означає «дійсну хвалеб­ну пісню всього сильного, агресивного, живучого, як здоровий ко­лючий бур'ян», так би мовити, гімн чортополоху, де всі культурні паростки причетні до моральності. Адже мораль заснована на при­роді людини і на ЇЇ найважливіших дійсних інтересах, які б не були її переконання або забобони. Основою моралі є природа людей, їх потреби і інтереси. Бути моральним і сумлінним - в інтересах вся­кої людини. Суб'єктом пізнання виступає окремий індивід з прита­манними йому пізнавальним хистом, даним від природи або від Бога - почуттями і розумом. Об'єктом пізнання виступає самосу-ща природа, а мета пізнання - відкриття універсальних і вічних законів буття. Природа людини - деяка специфічна його особли­вість, відмінна від іншого світу, але зумовлена природно. Природ­на ж данність людини настільки ж незмінна і вічна, як і природа взагалі. Суспільне життя складається з взаємодії незалежних і ав­тономних індивідуальностей. І кожний з найвидатнішим жаром шу­кає своєї особистої користі і за справедливіше вважає ті закони, що необхідні для збереження і множення його надбань.

Розуміння людини як суті суспільного є вже у Арістотеля, Віко і Гердера, але тільки Георг Гегель піднісся до усвідомлення суспіль­но-історичної природи людини. Визнана своєрідність людини ви­значається тим, що людина є знаряддя духу і є найбільш доскона­лий організм природи. Сама ж природа взагалі і природа людини, зокрема, це - духовність. Філософ Фрідріх Ніцше ясно усвідомлю­вав неспівпадання або неадекватний збіг мети і результатів людсь­кої діяльності в історичному процесі і робить принципові висновки: звеличення, вихваляння бездуховного, позбавленого моралі, чисто біологічного, природного буття. Але оголошуючи саме таке буття єдино реальним, Фрідріх Ніцше по-різному тлумачить ту або іншу подію, явище, свідомість людини. Якщо їй не подобаються ідеали, моральні норми, релігійні образи, людина попросту відкидає, відсі­ює факти, що не узгоджуються з концепцією, а потім стверджу­вально вказує на енергетично-вольовий залишок, вигукуючи: ось це і є життя! Може, звичайно, і життя, тільки чиє? Та, напевно, не людське, тому що такий безморальний стан у чистому вигляді ніде і ніколи не існував. Завжди у різних народів і культур існували і іс­нують різноманітні емоції: жалість, терпимість, доброта, допомога слабкому, але вони набувають різні форми, виникаючі в різноманіт­них умовах. Звичайно реальне життя людини не можна зводити тільки до проявів криміналу, побутового розкладу, морального падіння, до торжества насильства і терору та ін. І не міць, сила, насильство визначають повсякденність, а самоцінність життя.

«Вузьке» тлумачення поняття життя самоцінне визначає досвід людського існування з пристрастями і духовними злетами, добром і злом, рутиною і святами, вдачами і невдачами. Суть сили люди­ни - воля, мислення, чуттєвість — це її родовий, тобто суспільний, діяльний хист. Нормальна людина в повсякденному житті керуєть­ся «найважливішими настановами»: піклується про хліб насущний, горює по померлому, забуває про вічність душі, захоплено труди­тися. Життя сприймається як неминучі суперечності, де сама супе­речливість не оцінюється негативно. Життя просто є зі всіма його суперечностями і відбиває весь багатоманітний спектр буття люди­ни, всю її різноманітність, невичерпність, таємничість. І не остан­ню роль відіграють в реальному житті людини емоції і почуття, великодушність і шляхетність, ніжність і вірність, самопожертва і терпимість, складаючи мозаїку буття. Якщо в релігії Добро і Зло -абсолютні, розірвані ніби полюси, де на одному зосереджується все мислиме і неможливе, досконалість, вся повнота буття, а на іншому полюсі - пітьма і порок, смерть, то буденне людське життя -рухоме, що пульсує, постійно мінливий початок. І вже якщо любити життя, то любити його разом зі всім його неминучим злом, зі всіма утіхами, удачами і невдачами, шкодувати, вибачати і прагнути збіль­шувати, накопичувати добро і доброту, великодушність і шляхет­ність, ніжність і вірність.