Сторінка
1

Соціальна філософія: філософська антропологія

План

1. Поняття суспільства.

2. Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства.

3. Філософська антропологія про людину.

4. Закони суспільства, їхній характер і особливості.

5. Соціально-філософський зміст категорії «суспільне виробництво».

6. Поняття суспільно-економічної формації та її структура.

7. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.

8. Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку.

1. Поняття суспільства

Передусім слід звернути увагу на багатозначність поняття «суспільство». Існує концепція, що суспільство — це частина природи, яка відокремилась і тому продовжує жити і розвиватись за законами природи (натуралістична трактовка, теорія соціального дарвінізму, де головне в суспільстві — боротьба видів або класів, виживання сильних).

Друга концепція — феноменологічна — суспільство розглядається як середовище людини з її суперечливими зв’язками і відносинами.

Третя концепція — діалектико-матеріалістична — суспільство розглядається як соціальна форма руху матерії, яка має спеціальний статус і свої особливості. Основною категорією цього статусу є наявність суспільного буття, що розвивається під егідою людини.

Четверта концепція — соціологічна — суспільство розглядається як людство в цілому, як історично визначений спосіб існування і спілкування людей в їх сукупності.

Найбільш доцільно поняття суспільства розглядати не як конгломерат сукупності людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей, пов’язаної з приведенням природи і власного життя у відповідність до своїх потреб.

Але мало сказати, що суспільство — це система. До цього слід додати, що наявність розумних людей у ньому перетворює систему на живий, вічно рухомий і відновлюваний механізм, який має свій початок, розвиток, занепад і перехід до нового ступеня. Інакше кажучи, розглядати феномен суспільства ми повинні завжди діалектично.

2. Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства

Існують два підходи до розуміння суспільства та його історії — матеріалістичний та ідеалістичний. Ідеалістичний підхід, який першопричиною розвитку суспільства вважає дух, ідею, свідомість (наприклад, вчення про соціальний поступ як результат розвитку абсолютної ідеї).

Матеріалістичний підхід, який визнає, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К. Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів — матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які у своїй сукупності становлять економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних і становлять у своїй сукупності надбудову. Отже, К. Маркс, на відміну від ідеалістичного, ввів в історіографію принцип матеріалістичного розуміння історії, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Цей принцип є виразом розв’язання основного питання філософії в його першій частині (відносно аналізу суспільної реальності в матеріалістичному підході), і цим принципом ми можемо керуватись у своїй науковій та практичній роботі.

З цього принципу зовсім не випливає, що буття повинно «поглинати» всю свідомість, всю духовну культуру. Навпаки, ми повинні виходити з того, що суспільна свідомість, яка має відносно самостійний характер, може і повинна активно впливати на розвиток суспільного буття.

Визначимося щодо суті основних категорій у соціальній філософії. Суспільне буття — це категорія, що виражає всі сторони і види матеріального життя людини (матеріальне виробництво, побут, сім’я, відпочинок тощо).

Суспільна свідомість це духовне життя людини, це відображення суспільного буття в свідомості людини. Між цими категоріями існує нерозривний зв’язок, у якому домінуючим має бути буття (тобто економічна сторона). Який характер має буття (тобто виробничі відносини), такий характер має і суспільство, його побут, державна система тощо. Отже, щоб вийти з кризи, нашому суспільству слід передовсім вдосконалювати економічну систему, здійснювати роздержавлення власності, налагоджувати фінансово-кредитну, банківську систему тощо.

3. Філософська антропологія про людину

Поняття людини означає людину взагалі, тобто включає сукупність усіх властивостей та атрибутів людини. Будучи абстракцією, це поняття має два реальні втілення — окрема людина та людство в цілому. Кожен з нас, будучи окремою, вільною від інших людиною із своїм власним життям, поглядами, цінностями і т. п., є людиною настільки, наскільки в ньому (кожному з нас) є спільного всім людям. Людство в цілому складається з окремих людей, і кожна окрема людина є членом людської спільноти. Людина та суспільство є предметом вивчення багатьох наук — анатомії, психології, медицини і т. п., проте вони вивчають людину абстрактно: їх цікавить тільки якийсь окремий аспект життя людини. Людина в усій повноті її проявів піддається осмисленню тільки засобами та методами філософії. Людина в цілому .безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення такої дисципліни, як філософська антропологія; соціальне буття людини вивчає соціальна філософія.

Питання: «Що таке людина?» — одне з найдавніших питань, які ставило собі людство. Найчастішою відповіддю на це питання була спроба дати родовидове визначення, як наприклад: людина — це політична тварина, людина — це розумна тварина, людина — це тварина, яка виробляє знаряддя праці. Наукові теорії, які таким чином намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на два напрями: перший — це біологічні теорії, другий — теорії соціологічні. Перші теорії виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові. Теоретична неспроможність таких теорій виявляється в тому, що практично неможливо виділити якусь біологічну ознаку, яка б чітко відділяла людину від інших живих істот, оскільки й у багатьох тварин існують елементи розумної поведінки, елементи соціальної організації і навіть виробництво знарядь праці. Подібні теорії в кінцевому рахунку мають антигуманістичну спрямованість, оскільки вони, так чи інакше, намагаються підмінити моральні принципи біологічними — природного добору, розвитку популяції і т. ін. Другий вид теорій — теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства, тобто частиною певної виробничо-цивілізаційної структури. Яскравим прикладом такої теорії є теорія Маркса, який писав, що сутність людини — це сукупність усіх суспільних відносин. Теоретична недостатність подібних теорій полягає в тому, що людина тут зводиться тільки до якихось соціальних, виробничих функцій, з яких практично неможливо вивести різноманітність проявів людського життя. Моральні принципи в таких теоріях підміняються принципом соціальної доцільності, що принижує цінність окремої людської особистості.